Ой був в Січі старий козак На прозвище Чалий, Вигодував сина Саву Козакам на славу. Не схотів же та той Сава Козакам служити, – Відклонився до ляшеньків В Польщу паном жити; Та схотів же та той Сава Слави залучити, – Став козаків-запорожців По степах ловити. Ой наш батько, пан кошовий По козаках тужить: Ой хто б піймав пана Саву, – Сам йому послужить…
Каже Чалий: “Мого сина Ніхто з вас не вловить, Хіба Гнатко та Кравчина До себе підмовить. Ой ти, Гнатку, ти, Кравчино, Ти всі шляхти знаєш, А чом же ти мого сина В руки не піймаєш?” Пан
Сидить Сава кінець столу Та листоньки пише, А Савиха молодая Дитину колише. Ой, як скіпче дрібних листів Та й спатоньки ляже, А щось йому під віконцем “Добрий вечір” каже… “Піди, хлопку, до пивниці Та вточи горілки, Нехай же ми та вип’ємо За здоров’я жінки. Піди,
Не вспів хлопець, не вспів малий Відчинить пивниці, – Ускочили гайдамаки У саму світлицю… Ой, як скочив та пан Сава Із-за свого столу, – Ухопили пана Саву За правую полу… Ой кинеться та пан Сава До ясного меча, – Ухопили пана Саву З-під лівого плеча… Ухопиться та пан Сава За ясную зброю, – Ой підняли пана Саву На три списи вгору… Не досягнув та пан Сава До своєї булави, – Положили пана Саву На дубовій лаві.
Оце ж тобі, пане Саво, Сукні-одамашки, Що ти нажив, вражий сину, З козацької ласки!..