У полі береза, у полі кудрява, А на тій березі зозуля кувала. Ой то ж не зозуля, – то рідная мати, Вона виряджала сина у солдати. – Ой іди, синочку, довго не барися, – Через два годочки додому вернися. – – Минає годочок, минає другенький, – На третій годочок приходить синочок. Приходить синочок, на поріг ступає, – На поріг ступає, матінки питає: – Ой чи рада, мамо, чи рада ти мною, – Чи рада ти мною, моєю жоною?
– Ой рада я, сину, рада я тобою, – Та не рада, сину, твоєю жоною. – – Посадила сина за столом в рядочку, Молоду невістку в сінях у куточку. Наливала сину солодкого меду, А молодій невісточці зеленого яду. А вони теє знали, докупи зливали, Свої голівоньки докупи схиляли, Докупи схиляли, разом помирали. Поховали сина в вишневім садочку, Молоду невістку в глибокім ярочку. Посадили сину червону калину, Молодій невістці колючу шипшину.
Червона калина стала засихати, Колюча шипшина стала процвітати. – Ой Боже ж мій, Боже, що я наробила! Нащо ж своїх діток із світу згубила!?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)