Образ батьківщини в “Мертвих душах”

Тема Росії хвилювала багатьох російських поетів і письменників. Так, Пушкін у своїй Творчості оспівував російські народні традиції, призивав людей пам’ятати про батьківщину, її богатом духовній спадщині, відбитій у фольклорі, протиставляючи споконвіку російське космополітичному Лермонтов же, “люблячи Росію странною любов’ю”, з одного боку, захоплювався її історичним минулим, красою російського духу, силою російського народу, але в той же час викривав соціальні проблеми Росії, критикував політикові государя й життя російських

людей. А що ж Гоголь?

Який бачив Росію цей письменник і що було для нього значиме? Розглянемо образ гоголівської Росії в поемі “Мертві душі”.

Для Гоголя, як і для багатьох інших письменників, тема Русі пов’язана з темою народу. Звернемося до народних образів поеми – різним персонажам епічної частини “Мертвих душ”. Це двоє мужиків, що зустрічаються нам на самому початку поеми, які, побачивши бричку Чичикова, починають міркувати, чи доїде вона до Рязані або Москви По суті, це питання “бути або не бути”, розглянутий на примітивному, побутовому рівні. І що ж? Це лакей Чичикова Петрушка, “имевший

пристрасть до читання” і читавтйий усе не перебираючи: від букваря до любовних романів, і кучері Селіфан, яким однаково, висіче його Чичиков чи ні: “висікти ономожно”.

Росіянин народ – це й двірська дівка Пелагія, що “не знає, де право, де лево”, дядько Митяй і дядько Миняй, безрезультатно пытавшиеся зрушити візок, що перекинувся, Чичикова. Всі ці люди зображені Гоголем не в ідеальному, а в сатиричному світлі. Письменник викриває в селянах примітивність, духовну вбогість, байдужність до життя й покірність своєму панові, однак їх чи погано те, що задавлені життям, духовно збіднені?..

У поемі Гоголь показує, що у всій поміщицькій і чиновно-бюрократичній Росії нікому немає справи до простих людей. Поміщики змушують селян працювати якнайбільше, не піклуючись при цьому про життя кріпаків і бажаючи одержати прибутки зі свого господарства. Чиновники, замість того щоб вирішувати державні проблеми й трудитися на благо Росії, думають тільки про те, як би просунутися по соціальним сходам, тобто радеют винятково про свої вигоди

В “Повісті про капітана Копейкине” особливо яскраво зображено, як у чиновных колах, де панують хабарництво, казнокрадство, обман, нікому немає справи до простого солдата, що проливав кров за батьківщину. Таким чином, народ виявляється подавлений системою керування в Росії, але Гоголь, будучи знавцем російського характеру, почуває щиру силу простих людей, красу їхньої душі, їхні кращі якості. У ліричній частині “Мертвих душ” відтворений ідеальний образ народу – втілення гоголівської концепції російського національного характеру.

Письменник показує широту натури російської людини, вільнолюбство народу в образі Абакума Фырова, випадного селянина, що “гуляє галасливо й весело на хлібній пристані, порядившись із купцями “.

Гоголя захоплює й працьовитість російської людини, таке, як у Степана Пробки, “богатиря, що виходив всі губернії із сокирою за поясом”; стійкість і витривалість, “здатність звикати до всьому й до всякого клімату”, “жвавість розуму, жвавого сам самородка, що не лізе за словом у кишеню…”. Важко не захоплюватися якостями російських людей! Однак тема Росії в Гоголя зв’язана не тільки із зображенням образа народу.

За словами великого Бєлінського, “щира національність складається не в описі сарафана, але в самому дусі народному”.

Гоголь “дивиться очами всього народу”, “почуває й говорить так”, як істинно російська людина. Справа в тому, що в процесі роботи над поемою письменник неодноразово звертався до фольклорних матеріалів, тому що він розділяв точку зору про те, що народний дух найбільше повно проявляється у фольклорі. Тому Гоголь використовував в “Мертвих душах” прислів’я, приказки, образи з російських народних казок, що містять у собі багатовікову мудрість російського народу

Наприклад, при описі Манилова письменник називає його “ні в місті Богдан, ні в селі Рє-Лифан”, Собакевича порівнює з ведмедем, а Коробочку з куркою, тому що образ домашнього птаха в російському фольклорі – символ дурості. Гоголь захоплюється російським словом (“, щовийшли із глибини Русі”) і російською піснею, у якій, на думку письменника, відбиваються краса й сила російського духу, творчі здатності народу. Потрібно також сказати, що проблеми, розглянуті Гоголем в “Мертвих душах”, не загальнолюдські, а загальросіяни.

Зокрема, це питання про долю Росії, про її Майбутнє. Гоголь угадує майбутність Русі, почуваючи її внутрішні сили, можливості й порівнюючи з ” птахом-трійкою”, що ” ровнем-гладнем разметнулась на полсвета”, що “все обганяє, залишаючи за”.

Але письменник, викриваючи соціальні проблеми Росії, критикуючи чиновницько-бюрократичну систему, показуючи сваволю, що діється в маєтках, і тяжке положення народу, не знає шляхів досягнення прекрасного майбутнього. Тому фінал “Мертвих душ” відкритий, Гоголь ставить запитання: “Куди несеться Русь?” і не може відповісти на нього… Та й чи належний письменник вирішувати цю проблему?

Це справа державних діячів, політиків, чиновників, які, як показує Гоголь, не бажають думати про благо своєї країни…

Аксаков назвав “Мертві душі” добутком універсальним, загальнонародним, у той час як Бєлінський писав, що “Гоголь – великий російський поет, не більше; і “Мертві душі” теж тільки для Росії й у Росії можуть мати нескінченно велике значення”. Не можна не погодитися, тому що “Мертві душі” – добуток чисто російське, у якому Гоголь показує, з одного боку, тяжке становище людей, сваволя в сучасній йому Росії, але, з іншого боку, втілює багатство духовної спадщини, національних традицій і внутрішніх, схованих сил російського народу; письменник говорить про потенційну можливість Росії, “натхненної Богом”, стати найсильнішим з держав…