Інтер’єр як засіб характеристики героя першого тому “Мертвих душ”

За задумом Н. В. Гоголя, темою поеми повинна була стати вся сучасна йому Росія. Конфліктом першого тому “Мертвих душ” письменник взяв два типи протиріч, властивому російському суспільству першої половини XIX століття: між мнимою змістовністю й дійсною незначністю пануючих шарів суспільства й між духовними силами народу і його закабалителями.

Дійсно, ” Мертві душі ” можна назвати енциклопедичним дослідженням всіх насущних проблем того часу: стану поміщицьких господарств, морального вигляду поміщицького й чиновницького дворянства,

їхніх взаємин з народом, доль народу й батьківщини. “…Який величезний, який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому”, – писав Гоголь Жуковському про свою поему. Природно, що такий багатоплановий сюжет визначив своєрідну композицію

Насамперед побудова поеми відрізняється ясністю й чіткістю: всі частини зв’язані між собою сюжетно-утворюючим героєм Чичиковим, що подорожує з метою добути “мільйон”. Це энергичней ділок, що ится вигідні зв’язки, що вступає в численні знайомства, що дозволяє письменникові зобразити дійсність у всіх її гранях, запам’ятати

соціально-економічні, сімейно-побутові, морально^-правові й культурно-моральні відносини в кріпосницькій Росії

У першому розділі, експозиційний, вставної, автор дає загальну характеристику провінційного губернського міста й знайомить читачів з основними діючими особами поеми

Наступні п’ять глав присвячені зображенню поміщиків у їх собствщной сімейно-побутового життя у своїх садибах. Гоголь майстерно відбив у композиції замкнутість поміщиків, їхня відірваність від громадського життя (Коробочка навіть слихом не слихивала про Собакевиче й Манилова). Зміст всіх цих п’яти глав будується по одному загальному принципі: зовнішній вигляд садиби, стан господарства, панський будинок і

Сатирично спрямованість поеми проявляється в самої последовательней подання поміщиків, починаючи з Манилова й завищуючи Плюшкиним, що уже “звернувся в діру на людстві”.

Гоголь показав страшну деградацію людської душі, духовне й моральне падіння кріпосника-користолюбця. Але найбільше яскраво реалістична манера й сатиричний пафос письменника виявилися в створенні образів російських поміщиків. Гоголь насуває на перший план морально-психологічну сутність героя, його негативні риси й типові ознака: як, наприклад, прекраснодушну мрійність і порожнє нерозуміння життя в Манилова; нахабна брехня й розперезаність у Ноздрева; куркульство й человеконенавистничеств у Собакевича та ін.

Широта узагальнення образів органічно сполучається з їх явно позначень індивідуальністю, життєвою відчутністю, що досягається шляхом перебільшеної конкретизації їх таперских особливостей, різке окреслення моральних рис і їхня індивідуалізація прийомами заострения підкріплюються окресленням зовнішності діючих осіб

За портретами поміщиків, виписаних великим планом, у поемі треба сатиричне зображення життя губернського чиновництва, що представляє собою соціально-політичну владу дворянства. Чудово, що Гоголь обирає предметом свого зображення все губернське місто, створює збірний образ провінційного бюрократа

У процесі зображення поміщиків і чиновництва перед читачами поступово розгортається образ головного героя оповідання – Чичикова. Лише в заключній, одинадцятій главі Гоголь розкриває його життя у всіх деталях і остаточно викриває свого героя як спритного буржуазного хижака, шахрая, цивілізованого негідника. Такий підхід обумовлений прагненням автора повніше викрити Чичикова як суспільно-політичний тип, що виражає нове, що ще тільки зріє, але вже цілком життєздатне й досить сильне явище – капітал. Саме тому його характер показаний у розвитку, у зіткненнях з безліччю всіляких перешкод, що виникають на його шляху.

Чудово, що всі інші персонажі “Мертвих душ” з’являються перед читачем психологічно вже сформованими, тобто поза розвитком і внутрішніми протиріччями (виключення якоюсь мірою становить Плюшкин, якому дана описова передісторія). Така статичність характерів підкреслює застійність побуту й усього способу життя поміщиків і сприяє концентрації уваги на особливостях їх характерів

Через всю поему Гоголь паралельно сюжетним лініям поміщиків, чиновників і Чичикова безупинно проводить ще одну – пов’язану з образом народу. Композицією поеми письменник увесь час наполегливо нагадує про наявність прірви відчуження між простим народом і правлячими станами

Протягом всієї поеми твердження народу як позитивного героя зливається із прославлянням батьківщини, з вираженням автором своїх патріотичних і цивільних суджень. Ці судження розсіяні по всьому добутку у формі проникливих ліричних відступів. Так, в 5-й главі Гоголь славить “живий і жвавий російський розум”, його незвичайну здатність до словесної виразності.

В 6-й главі він звертається з жагучим закликом до читача зберегти в собі до кінця життя істинно людські почуття. В 7-й главі Мова йде про ролі письменників, про різні їх “долях”. В 8-й показана роз’єднаність губернського дворянства й народу. Остання, 11-я, глава завершується захопленим гімном Батьківщині, її прекрасному майбутньому

Як видно, від глави до глави Теми ліричних відступів здобувають все більшу соціальну значимість, а трудовий народ з’являється перед читачем у неухильно, що підвищується прогресії, його достоїнств (згадування про померлих і випадних мужиків Собакевича й Плюшкина).

Таким чином, Гоголь досягає в композиції поеми тієї безупинно, що збільшується напруженості, що у сукупності із драматичністю, що підсилюється, дії повідомляє “Мертвим душам” виняткова цікавість

У композиції поеми варто особливо підкреслити минаючий через весь добуток образ дороги, за допомогою якого письменник виражає ненависть до застою й спрямованість уперед, гарячу любов до рідної природи. Цей образ сприяє посиленню емоційності й динамічності всієї поеми

Дивне мистецтво Гоголя в компонуванні сюжету позначилося в тім, що безліч всіляких вставних епізодів і авторських відступів, викликаних прагненням ширше й глибше відтворити тодішню дійсність, строго підпорядковано втіленню певних ідей письменника. Такі авторські відступи, як про товсті й тонких, про “страсті російської людини знатися з тим, хто хоча б одним чином був його вище”, про “панах великої руки й панах середньої руки”, про широку типовість образів Ноздрева, Коробочки, Собакевича, Плюшкина, становлять необхідне соціальне тло для розкриття основних ідей поеми. У багатьох авторських відступах Гоголь так чи інакше торкався столичної теми, але в граничній сатиричній оголеності ця “небезпечна” тема пролунала у включеній у композицію поеми “Повести про капітана Копейкине”, розказаної губернським поштмейстером

По своєму внутрішньому змісті, по своїй ідеї ця вставна новела є важливим елементом в ідейному й художньому змісті гоголівської поеми. Вона давала авторові можливість включити в поему тему героїчного 1812 року й тим самим ще різкіше оттенить безсердечність і сваволя верховної влади, боягузтво й незначність губернської знаті. “Повість про капітана Копейкине” на короткий час відволікає читача від затхлого миру Плюшкиних і чиновників губернського міста, але ця зміна вражень створює певний художній ефект і допомагає отчетливее зрозуміти задум добутку, його сатиричну спрямованість

Композиція поеми не тільки чудово розгортає сюжет, в основі якого лежить фантастична авантюра Чичикова, але й дозволяє Гоголеві за допомогою внесюжетних епізодів відтворити всю дійсність миколаївської Русі. Все вищесказане переконливо доводить, що композиція поеми відрізняється високим ступенем художньої майстерності


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Інтер’єр як засіб характеристики героя першого тому “Мертвих душ”