Поетична діяльність М. В. Ломоносова протікала в ту епоху, коли всі європейські літератури перебували в більшому або меншому ступені під владою класицизму. І, звичайно, поет не міг певною мірою не підкоритися впливу цього могутнього стилю, його цивільних ідеалів, світогляду, щирої віри в справедливого абсолютного монарха. Але він не був у повному змісті художником-реалістом. Його Творчості далека раціоналістичний погляд на дійсність, на мистецтво, на слово, острах виявити фантазію.
Ломиносів не задавався метою зобразити те, що бачив навколо
Із всіх поетичних жанрів,
Оди в Росії XVIII в. замовлялися урядом, і їхнє читання було частиною святкового церемоніалу, але зміст і значення похвальних од Ломоносова набагато ширше й важливіше їхньої офіційно-придворної ролі. Наділені злободенним змістом, його оди ставили на дозвіл питання великої суспільно-державної значимості. Ломиносів присвячував свої оди Ганні Иоанновне, Іоаннові Антоновичу, Єлизаветі Петрівні, Петру III”
Катерині II, і в кожній з них він розвивав свої ідеї й плани, пов’язані з долями російського народу. Але адресувалися ці оди не тільки коронованим особам, але й через їхніх голів повинні були “серця народів привлещи”.
Велике місце серед од Ломоносова було відведено військовим подіям. Почав він з переможно-патріотичної “Оди на узяття Хотина”, що написав в 1739 році в Німеччині, безпосередньо після захоплення російськими військами турецької міцності Хотин, розташованої в Молдавії. Ця блискуча перемога зробила сильне враження в Європі й ще вище підняла міжнародний престиж Росії. Ломиносів пишався славою російської зброї й міццю російської держави, здатного постояти за себе перед особою будь-якого ворога. Але, захоплюючись військовою міццю Росії, Ломоносов бачив і ті страждання, “плач осиротілих”, “сльози престаревших”, які несе Війна простим людям.
Тому, прославляючи оборонні війни, Ломоносов віддавав перевагу мирному стану народів, що називав “улюбленою тишею”, “царів і царств земних відрадою”, і майже в кожній оді призивав правителів піклуватися про збереження миру.
Можливо ль при твоїй державі,
У Європі страшну зріти війну,
– звертався він в 1759 р. до Єлизавети й просив її “скинути” “лайка з кінців земних”. Той же заклик він повторив і в оді 1761 р., пропонуючи:
Розмножити миром нашу славу
И вище як військовий звук
Поставити красу наук.
У Ломоносова була чітко продумана програма, що стосується мирного процвітання народів. Він прекрасно бачив невичерпні багатства Росії: її повноводні ріки, плодоносні землі, казкові надра. Достаток природних багатств, серед яких і “драгою метал” (Уральських) гір, і скарбу, “якими похваляється Індія” – стан майбутнього благополуччя російського народу.
Головним завданням свого часу Ломоносов уважало поширення наук, які допоможуть опанувати цими скарбами. Так, в оді 1750 р. він звернувся до своїх співвітчизників із закликом до творчих вишукувань, до наукових відкриттів, що охоплюють всі галузі економічного життя країни:
Пройдіть землю й безодню,
И степу, і глибокий ліс,
И нутр Рифейский, і вершину,
И саму висоту небес,
Скрізь досліджуйте всечасно,
Що їсти велике й прекрасно,
Чого ще не бачив світло;
Працями віка здивуєте…
Ломоносов, як і всі передові, прогресивно мислячі люди XVIII в., мріяв про культурне самоствердження Росії в Європі, тому в його одах звучить також жагучий заклик до молодого покоління присвятити себе служінню науці, перемінити чужоземних учених на цьому поприщі:
Про ви, яких очікує
Батьківщина від надр своїх
И бачити таких бажає,
Яких кличе від країн чужих…
При цьому Ломоносов не вважав наукову діяльність привілеєм дворянства. Він був переконаний, що талановитих людей, власних Платонов і Невтонов, може народжувати вся російська земля.
Крім того, у своїй різнобічній діяльності вченого-дослідника Ломиносів був супротивником “чистої” науки, тому й в одах (наприклад, в оді 1750 р.) оспівував науки як комплекс знань, необхідний для практичного застосування. Механіка повинна зайнятися кораблебудуванням (“наповни води кораблями”), створенням каналів, що з’єднують “моря ріками”, осушенням боліт, містобудуванням. Хімія, проникнувши в “земне недро” Росії, повинна відкрити “драги скарбу”. Географія повинна зайнятися складанням карт (зібрати на малі креслення) “Російського простору світла”, нанеся на них і грады, і села й т. д.
Ломоносов був щиро переконаний у тім, що саме заняття науками повинні зробити людини щасливим. Так, в оді 1947 р. він заявляє про користь науки для людей всіх віків у всіляких обставинах.
Незважаючи на те що жанр оди Ломоносова, підлеглий загальнодержавній і загальнонаціональній проблематиці, здавалося б, виключає в ньому особистість самого поета, ми уявляємо собі їхнього автора прихильником миру, невтомним поборником освіти й прогресу, жагучим борцем за розвиток національної самосвідомості російського народу.
Г. А. Гуковский, що присвятив більшу частину своїх наукових досліджень вивченню суспільному-громадського-суспільного-літературно-суспільного життя Росії XVIII в., підкреслював виняткову важливість поетичної діяльності М. В. Ломоносова. Вона, по його оцінці, “з’явилася великим і переможним етапом розвитку російської культури” не тільки завдяки ідеям, що втілювали ідеали високих почуттів, думок і вічних істин, але й завдяки винятковому й небаченому ще в Росії “блиску поетичного стилю, що втілював цієї ідеї й глибоко соответствовали їм”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)