Наймолодшими з індоєвропейських народів були германці, балти й слов’яни. В епоху великого переселення народів слов’яни й германці зайняли великі області Європи. На відміну від слов’ян, які в основному рухалися в напрямку Східному, Північно-Східному й Південно-Східному напрямках, германці виявилися хазяями багатьох земель Західної й Північної Європи.
Кельти, римляне й інші західноєвропейські романізовані народи, що входили в ніколи потужну Римську імперію, виявилися потісненими й завойованими варварами германцями в V-VII вв.
Учені
У західній Європі їх знали під об’єднуючим ім’ям норманни (північні люди) і тримали за варварів. На відміну від християн жителів романо-германських королівств, що виникли на руїнах Західної Римської імперії, язичники норманни не знали державності, жили племенами, минулого бідні.
Заготовлених працею хлібороба й ськотаря припасів часто не вистачало, щоб пережити довгу холодну зиму. Самі слабкі, малолітні діти й старі, виявлялися часто приреченими на загибель.
Добрим, хоча й норовливим, помічником норманнов завжди було море. По морю на початку IX в. норманни норвежци досягли Фарерських островів, а наприкінці IX в. стали заселяти Ісландію. Море норманни борознили на своїх кораблях-драконах (бійках). Ці парусно-веслові судна брали на борт до 40 чоловік.
Якщо буде потреба їх можна було тягти по березі волоком на колодах або колесах. Вони були самими швидкохідними кораблями Європи. Професія мирного рибалки була підмогою норманнам, але не вона захоплювала в море чоловіків.
Держави франків, англосаксів і інших народів Західної Європи здавалися норманнам казково богатими. Вожді племен (конунги) і знатні люди (ярли) стали збирати навколо себе воїнів-веслярів і відправлялися з ними на бійках на розбій і грабіж узбережжя багатої Європи. На батьківщині цих сміливців-розбійників кликали вікінги.
Несподівані напади, крайня лютість вікінгів, швидкий відхід їхніх дружин у море повалили Європу в руйнування й жах.
Вікінги ж прекрасно освоїлися у своїй новій ролі, їхньої країни одержали джерело швидкого збагачення. Самі ж вікінги незабаром одержали в Європі нове “покликання”: багато хто не тільки розбійничали, але й зайнялися міжнародною торгівлею, перетворилися в безстрашних і завзятих відкривачів нових земель і нових водних шляхів, стали найманцями на службі західноєвропейських монархів і візантійських імператорів.