Показ прозріння селян і солдатів як нової політичної сили (за оповіданням Володимира Винниченка “Салдатики!”)

Показ прозріння селян і солдатів як нової політичної сили (за оповіданням Володимира Винниченка “Солдатики!”)

Одним з головних принципів творчості Винниченка є його незмінне прагнення до життєвої правди. Із позиції активного політичного діяча він відверто змальовує життя українського суспільства доби першої російської революції на сторінках малої прози. Ці тривожні роки вражали соціальними контрастами і конфліктами, змінами у психології й свідомості людей. Для письменника все це було багатогранним і дуже цікавим матеріалом

для художнього осмислення і втілення у творах.

Саме глибоке знання матеріалу, проникнення у його життєву суть і допомогло, на мій погляд, Винниченкові створити психологічно переконливі сцени і образи, точні характеристики і деталі.

Одним із яскравих зразків малої прози письменника стало його оповідання “Солдатики!” (1903). “Малюнок із селянських розрухів” – такий підзаголовок дав йому автор, маючи на увазі, що матеріалом для нього послужили епізоди селянських бунтів 1902 року. Як і в оповіданні “Суд” (1903), ми бачимо село, збуджене прокламаціями, наростання невдоволення і нетерпіння простолюду,

готового скинути з себе страх і піти проти пана, одібрати його добро собі.

В оповіданні Винниченко дуже зримо окреслює зміни в зубожілому селі, яке “До вчорашнього дня жило собі… , як і перше: голодали, боліли, умирали.” І раптом – заговорило по-новому: “… той має право на землю, хто робить на ній! Ми робимо – наша й земля.” Так в особі селянина Явтуха, що проголошує ці слова на сільському сході, українське село початку XX століття заявило про себе як про нову політичну силу, яка не дозволить надалі знущатися над собою.

… Я відчуваю, як переймаюсь якимось схвильованим піднесенням, що навіяне, мабуть, настроєм і душевним станом селян з оповідання: кожен розуміє, що має щось статися. Почуття тривоги, пов’язане з невизначеністю й невпевненістю, зависло над селом: порушено усталений плин життя, з появою прокламацій люд захвилювався, почав прислухатися до чуток і сам творити їх: “скрізь встають мужики на панів і одбирають собі їхню землю”. І ось ця не зовсім організована громада потребує ватажка.

Сільський староста вже не відповідає вимогам нового часу з його змінами – і з’являється неформальний лідер, Явтух, якому судилося у відповідальну хвилину стати ватажком і, зрештою, коли прийдуть покликані паном солдати, загинути. На мою думку, В. Винниченко в оповіданні “Солдатики!” через Явтуха вирішує дуже важливе питання: завдяки яким рисам звичайнісінька людина вирізняється із загальної маси і стає обранцем громади? Відповідь на це ми знаходимо на сторінках оповідання: лідером стає той, хто знає, що робити, бо за розгубленою людиною не підуть.

Явтух, якого спочатку “мало навіть і примічали в селі”, керувався одним безперечним аргументом – вірою в правоту, праведність своїх дій. Мабуть, саме цю силу правди відчули солдати у щемливо-благальних словах селянина-ватажка: “Вислухайте, рідні… Пустіть ружжя!” і солдати, що “як машини, разом підкинули рушниці і виставили їх проти селян”, зупинились. У цій сцені ми відчули: сила не за штиками, а за громадою з великою правдою її життя, дій і намірів. Переймається цією правдою і “сірий тин” солдатів, коли статутні вимоги, закріплені у звичці слухатися командира, розбиваються об просту правду, якою пропікає солдатські душі Явтух.

Винниченко окреслює ще одну нову політичну силу, яку породила доба “смутного” часу, – солдатські маси, що усвідомили: стріляти в невинних, у своїх – гріх!

Оповідання “Солдатики!” – лише маленька частка з того літературного скарбу, який залишив нам Винниченко, але воно є, на мій погляд, однією з яскравих сторінок літопису історії України, над якою не можна не замислитися, перейнявшись її хвилюючими й доленосними подіями.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Показ прозріння селян і солдатів як нової політичної сили (за оповіданням Володимира Винниченка “Салдатики!”)