З дитинства С. Руданський полюбив красу і милозвучність українських народних пісень. Духовна краса нашого народу, що відбилася в його піснях, захоплювала поета. Саме з цього захоплення починається Руданський – автор, у творчості якого фольклор став невичерпною скарбницею тем, ідей, образів.
Народнопісенний характер має поезія С. Руданського “Пісня”, витримана автором цілком у стилі народної пісні. Вона органічно близька і своїм змістом, і духом до народної творчості. Ліричний герой, згідно з народною традицією, просить вітер полетіти
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина…
Дівчину автор змальовує у фольклорній манері: чорні очі, рум’яне, біле личко. Він називає її “голубонько-дівчинонька, дівча миле”.
Ліричний герой сумує за коханою, але хоче пересвідчитися, що вона його не зрадила. Він наказує вітру дізнатись, чи пам’ятає кохана того, “з ким любилась і кохалась, і кохати присягалась”, чи “позабула та нелюба пригорнула”.
Важкі сумніви охоплюють парубка, коли вітер не повертається з України:
Вітер
Серце тужить, серце мліє… …
Серце з жалю розпукає.
Лірична спадщина Степана Руданського невелика, але його пісні живуть у народній пам’яті. Вони хвилюють нас яскравістю образів, емоційністю, ліризмом, а також мелодійністю звучання.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)