Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід

Родинно-обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов´язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди одруження наречених становить цілісне драматичне дійство, кожен з учасників якого виконує призначену йому роль. Головними постатями тут є, безумовно, шлюбна пара чи “молодята”, яких називають князем та княгинею. Інші головні ролі розподілені так: від нареченого – старший дружко (близький родич чи друг; в минулому цю роль виконував жрець племені) та два піддружби (молоді парубки), два старости,

“домовий” староста (який рядить домом і приготуваннями), два музики, дві свахи (чи старо-стіни – старші жінки), свашка (молодша дівчина – сестра чи родичка молодого); з боку нареченої – дружка і піддружка, два дружби, Козаки або післанці (родичі), два музики і “домовий” або “данський” староста. Старости з дружбами називаються боярами, а всі причетні до виконання обрядів та ритуалів – весільною дружиною, що є відголоском княжого періоду.

До весільної дружини також входять писар, який “списує” боярів, їх вози та інший маєток; маршалок, що носить булаву з кінського волосу і виконує всі

обряди з короваєм, іноді – коновал, лікар, хорунжий тощо.

На різних територіях склад весільної дружини, кількість дружбів, старостів та ін. може бути різною, як і назви цих “весільних чинів”. Так, подекуди боярами називають дружбів зі сторони нареченої, а дівчата з боку нареченого називаються світилками (ті, що тримають світло).

Етапи весілля. Архаїчне весілля як цілісна народна Драма складається з ряду обрядових дій, монологів, діалогів та полілогів, а також хореографічних елементів – хороводів, танців та ігор. Воно супроводжується пісенно-поетичними творами і є довготривалим святковим церемоніалом, що складається з багатьох сцен, які умовно можна об´єднати у кілька етапів:

1) передвесільний (сватання, заручини чи змовини);

2) приготування до весілля (запрошення на весілля, випікання короваю, завивання гільця чи весільного деревця, дівич-вечір або вінкоплетення, оглядини або відвіз сорочки);

3) весілля (посад, розплітання коси нареченої, батьківське благословення чи поклони, приїзд нареченого, гостина, “викуп” нареченої, прощання нареченої з рідними, від´їзд подружжя до дому молодого, гостина в домі нареченого, “комора”);

4) післявесільний (понеділкування або почепини, пропій чи перезва).

Народні лірично-пісенні Твори, якими супроводжується цей церемоніал, називаються весільними обрядовими піснями.

Передвесільні обряди починаються традиційно сватанням (на окремих територіях Східної та Південної України цей ритуал називається “зальотами”). Хоча традиція сватання виникла вже у період вищого розвитку людської свідомості, вона зберігає відголоски прадавніх ритуалів. Перш за все такими є сталі звертання-формули, в структуру яких входять численні архетипні образи, а триразові повтори наближають їх до замовлянь.

Про архаїчність цього обряду свідчить серйозне ставлення до нього з боку всіх учасників.

Як правило, сватання відбувалося за зразком одного з двох найпоширеніших сценаріїв. За першим (давнішим за походженням) учасники дійства розігрували сцену мисливців, які довго начебто полюють за дорогим звіром (найчастіше куницею), натрапляють на слід через порошу (в яку б пору року сватання не відбувалось) і цей слід приводить їх до дому дівчини, яку вони сватають. Свати – “мисливці” із “царевичем” (“князем”), для якого “полюють цього рідкісного звіра”, звинувачують господарів дому в тому, що вони в себе переховують куницю.

Уявлення про перетворення куниці в дівчину “красну дівицю” сягає тотемних міфологічних часів і пов´язане з системою давніх вірувань, демонологією та епічними творами про перевертнів. У час розмови свати запрошуються до хати, де кладуть хліб та сіль на знак того, що прийшли з добром. Батько дівчини розпитує їх, з якої вони землі, який їхній край, про царевича, його вдачу (що в минулому мало буквальне значення, з згодом перетворилось на ритуал).

У цей час дівчина повинна бути біля печі (як хоронителька домашнього вогню) і на знак згоди вийти заміж за парубка, який сватається, мала колупати піч (символічно – руйнування чи відлучення від родинного вогнища).

Знаком вдалого сватання було ритуальне “зв´язування” чи “перев´язування” сватів вишитими рушниками, а хлопця – хустиною, що, очевидно, є відгомоном давнього звичаю зв´язувати гостей-чужинців, поки представники роду дівчини не з´ясують, чи все, що вони говорили, є правдою, щоб вирішити, чи можна туди віддавати родич ку. На знак відмови дівчина підносила парубкові гарбуза, але символічне значення цією традиції ще не вивчене.

За іншим сценарієм (значно пізнішим) свати розігрували сцену багатих купців із далекої землі, які приїхали за дорогим товаром. Ця традиція є відлунням періоду віддання дівчини іншому родові чи племені за викуп (буквально її продаж за певні товари). Інші елементи такого сватання подібні до тих, що описані в першому випадку. Часто два сценарії накладаються, подекуди з´являються деякі відмінності чи пізніші нашарування – наприклад, дівчина на знак згоди подає чарки для горілки, парубка перев´язує, як і старостів, рушником, або дарує йому вишиту хусточку.

За свідченням очевидців та дослідників, сватання, як правило, відбувалось пізно ввечері або вночі, щоб у разі відмови зберегти його в таємниці. Тому обрядові пісні в час сватання не співались. Основною формою народної Творчості тут була драма у вигляді монологів, діалогів, вкраплених епічних оповідей про “князя”, його походи та подвиги, битви, землю, з якої прийшли чужинці, край чи міста, які вони переходили, що вони там бачили чи кого зустрічали.

Наступним кроком передвесільного етапу були заручини (змовини). Вони, як правило, відбувались в домі парубка, куди відправлялась рідня засватаної дівчини, щоб оглянути господарство та домовитися з його батьками (родом) про викуп (придане) та віно нареченої (сюди включалися наділ землі, дім, худоба, постіль, посуд, інші речі домашнього вжитку). У разі згоди обох сторін ця угода запивалась, наречена на знак остаточного рішення вийти заміж за парубка повинна була прийняти від нього дарунки (полотно, одяг, прикраси), серед яких обов´язково були два перстені, якими заручались молоді.

На окремих територіях заручини відбувались у той же день, що і сватання, після якого батьки зарученої дівчини їхали на оглядини до парубка.

Заручини, як і сватання, збереглися у формі ритуально-драматичного дійства, яке не супроводжувалось обрядовими піснями. Вдалі заручини завершували передвесільний етап. Від цього моменту починався період приготування до весілля, що міг тривати від кількох днів до кількох тижнів чи місяців; за окремих обставин (наприклад, коли парубок вирушав на війну) навіть кількох років.