Моральне збідніння особистості у творчості А. П. Чехова (На прикладі оповідань “Ионич” і “Агрус”)

1. Болото вульгарності. 2. Побутова рутина. 3. Божевільна ідея.

Усяка потреба вщухає, а всякий порок збільшується від задоволення А. Ф. Амьель У своїй творчості А. П. Чехов піднімає чимало проблем И кожної з них він приділяє особливу увагу, дозволяючи нам не з авторських ремарок і пояснень, а із самого тексту зрозуміти позицію письменника.

Він не призиває якось виправити свої недоліки, він вибирає інший шлях: через образи і їхній опис ми починаємо осмислювати свою дійсність і по-іншому ставиться до нашого життя. Так, автор пропонує нам подумати

над питанням про моральне збідніння особистості й сам же пропонує ілюстративний матеріал для осмислення. Звернемося до оповідання “Ионич”.

У ньому письменник показує двох головних ворогів розумної людини Дмитра Іоновича Старцева. Це пошлось будинку Туркиних і пагубний вплив побутових умов. Сім’я Туркиних уважалася в суспільстві утвореної й талановитої И Старців знаходить цьому підтвердження, коли перший раз попадає в їхній будинок.

Хазяїн був талановитим артистом-аматором, господарка писала романи й повести, а дочка непогано грала на роялі.

До гостей вони ставилися досить радо. Але ця привітність

ставала своєрідною завісою, що не дозволяє головному героєві розглянути, що ж вони являють собою насправді. У ході оповідання ми розуміє, що життя цієї сім’ї монотонна, у ній нічого нового не з’являється. Тільки гості вносили свіжий струмінь своєю появою.

Але хазяї показують лише те, що вже всім давно відомо.

Так, перед нами з’являється одноманітна, можна сказати, безпросвітне життя. Але в цю картину поки зовсім не вписується Дмитро Іонович Старців. Автор вибирає саме цей образ, щоб показати в русі, як можна опуститися в це болото вульгарності й втратити свої моральні принципи, тобто виявитися на порозі збідніння.

Спочатку Старців показаний досить цілеспрямованою людиною: він хоче бути гарним лікарем.

При цьому він радується життя, “… після прийому хворих, Старців відправився в місто, щоб розважитися трошки й до речі купити собі дещо. Він ішов пішки, не поспішаючи (своїх коней у нього ще не було), і увесь час наспівував…

“. Незабаром у його душі поселяється й прекрасне почуття – любов. Здається, що життя прекрасне й вирує.

Можливо, автор хотів показати, що саме така життєрадісна людина зможе змінити застояні підвалини суспільства й привнести в нього свіжий струмінь.

Так, у Котика з’являється шанс вирватися із цього порочного кола. Але вона не хоче скористатися зручним випадком. Навпаки, героїня сміється над гарячністю Старцева й призначає йому побачення на цвинтар Сама ж на нього не приходить.

А після на речення парубка відмовляє. Вона вибирає музику, а не любов людини.

Тобто дівчина не хоче вирватися з того болота, у якому виявилася зі своїми родителями. Відмова Катерини Іванівни сильно вплинув на Старцева, можливо, він став першою сходинкою в цей мир вульгарності. Автор представив нам готовий зразок сім’ї, якщо так можна сказати, болота, що засмоктує Старцева й не дозволяє йому зрозуміти їхні порожнечі й у якімсь ступені вульгарності.

Збідніння й духовна порожнеча суспільства губернського міста З. поступово проникає й у душу лікаря.

Він починає жити за його законами. Також свою роль грає й побутова атмосфера, що засмоктує героя в нерухливої ритм провінційного міста. І які риси з’являються в його портреті через чотири роки?

Це повнота й задишка. Але Старців ще не повністю поринув у цей провінційний мир і побут “Старимося, повніємо, опускаємося, – говорить він Катерині Іванівні. – Життя проходить тускло, без вражень, без думок”. Так автор показує нам, що без того руху й прагнення життя стає безглуздою.

Вона застигає на місці й не дає їжу ні самій людині, ні його думкам.

Людина є немов статуєю, на якій час пише свої закони. Таким і стає Ионич ще через кілька років. Від його ім’я зберігається тільки по батькові, хоча він має солідну вагу в суспільстві й кілька будинків Але найстрашніше в цій зміні те, що Ионич зовсім не пручається такому згубному впливу середовища.

У Старцеве не залишилося щиросердечних сил для того, щоб зробити своє життя цікавої. Він цілком піддається впливу суспільства.

Однак не тільки суспільство, але й самі ідеї людини зможуть бути для нього згубними. Таке моральне збідніння особистості показує А. П. Чехов в оповіданні “Агрус”. Головного винуватця він ставить у заголовок добутку, щоб ми відразу ж могли зрозуміти, хто стає своєрідним ідолом брата Алехина.

На відміну від Ионича він показаний досить діяльною людиною, тому що багато чого зробив для того, щоб роздобути садибу з агрусом. Для цього він навіть женився “на старій, некрасивій удові, без усякого почуття, а тільки тому, що в неї водилися деньжонки”. Але купити те, що він хотів не вийшло.

У новій садибі не було “ні фруктового саду, ні агрусу, ні ставків з уточками; була ріка, але вода в ній кольором, як кава, тому що по одну сторону маєтку цегельний завод, а по іншуу – костопальний”.

Але й такий промах не зупинив брата Алехина, він вирішив сам посадити агрус И коли людина нарешті домоглася своєї мети, він різко змінився. Автор дає досить іронічний потре нового поміщика: “…сидить у постелі, коліна покриті ковдрою; постарів, розжирів, обрюзг; щоки, ніс і губи тягнуться вперед, – того й дивися, хрокне в ковдру”. Брат Алехина настільки обрюзг і опустився, що письменник порівнює його зі свинею.

Життя його спустошене, але наповнити її моральним змістом він не може, тому що всі його щиросердечний простір зайнятий агрусом Місця для книг, знань або моральних принципів не залишилося. Певні риси, як і в образ Старцева, вносить у життя нового пана побут. “Лікував мужиків від всіх хвороб содою й касторкою й у день своїх іменин служив серед села вдячний молебень, а потім ставив полведра, думав, що так потрібно”. Також його моральну порожнечу заповнює й марнославство, тому йому й власному прізвищу – Чимша-Гімалайський – починає подобається.

Але в цьому оповіданні Чехов не просто представляє картину морального збідніння особистості.

Він засуджує її вустами Алехина, що був вражений тим, що побачив: “До моїх думок про людське щастя завжди чомусь домішувалося щось смутне, тепер же, побачивши щасливої людини, мною опанувало важке почуття, близьке до розпачу”. Так ми бачимо, що обоє героя прагнули ксчастью. Для його створення вони многим пожертвували.

Але письменник такої жертви не приймає.

Не можна побудувати щастя тільки на грошах, агрусі або побуті. Це духовна порожнеча, а не підстава для того, щоб особистість одержала свій розвиток або хоча б не падала в безодню або болото. І якщо в про це догадується хоча б один з героїв А. П. Чехова, те це значить, що не все загублено.

Суспільство з його побутом і вдачами поглинуло й знеособило не всіх своїх членів. Алехин намагається наповнити своє існування ідеєю. І він не вважає, що згодом може щось кардинально змінитися для того, щоб наступило царство цієї ідеї. Тому він знаходить досить мальовничі фарби для того, щоб описати свій спустошений стан після побаченого в брата: “… але є чи порядок і законність у тім, що я, жива, мисляча людина, коштую треба ровом і чекаю, коли він заросте сам або затягне мулом, у той час як, бути може, я міг би перескочити через нього або побудувати через нього міст?..

Чекати, коли незмога жити, а тим часом жити потрібно й хочеться жити!” І він єдиний з розглянутих нами героїв всією своєю істотою пручається вульгарному миру, щоб він його в жодному разі не засмоктав у свої драговини. Так, Чехов показує нам дві крайності (Старців і Чимша-Гімалайський), два зовсім протилежних чоловіки, які по-різному підійшли до побудови й цілям у своєму житті. Але їх поєднує одне: у цьому шляху вони втратили саме головне – шматочок своєї душі И її неможливо повернути ні за гроші Ионича, ні за допомогою кущів агрусу Чимша-Гималайского.