Антон Павлович Чехов увійшов у російську літературу на самому початку 80-х років XIX століття. Ця епоха була бідна великими історичними подіями й навіть стала називатися “застійними часами”. Тому у творчості письменника відбилися й розчарування в порятунку й відновленні Росії, і переосмислення системи духовних цінностей.
Вся художня діяльність Чехова – заклик до духовного звільнення й розкріпаченню людини. Голос внутрішньої волі, а не спроба знайти істину звучить практично в кожному його добутку. Письменник пише просто і ясно,
У Чехова вони, як правило, розгортаються спокійно, плавно й чітко. У його прозі немає зовнішнього конфлікту між героями, енергійної й запеклої боротьби або фатального збігу обставин. Майстерність Чехова – це мистецтво більших узагальнень у малій формі.
Він показує життя не в повному варіанті, як Гончарів або Тургенєв, а в мініатюрі, з огляду на всі штрихи й деталі. Гумор, особливо в зображенні характерів людей, – одна із провідних особливостей чеховського стилю
Він
Автор не концентрує особливої уваги на конфлікті героя із суспільством, представляючи його частиною цього середовища. Чехів досліджував внутрішній мир людини, вплив побуту й обставин на свідомість і психологію обивателя. Саме в цей період творчості з’являються такі відомі оповідання, як “Ганна на шиї”, “Маленька трилогія” (“Людина у футлярі”, “Агрус”, “Про любов”), “Учитель словесності”, “Нудна історія”, “Будинок з мезоніном”, “Дама із собачкою”, “Палата №6”, “Ионич” і багато хто, багато інші
Аня – головна героїня оповідання “Ганна на шиї”. Це зовсім не бездіяльна людина, якій ні до чого немає справи. Навпроти, вона бере активну участь і життя суспільства, насолоджуючись задоволеннями й розвагами світла
На початку оповідання ця молоденька дівчина виходить заміж за багатий старого Модеста Алексеича, щоб допомогти нужденним і голодним братам. Цей епізод навіть викликає співчуття, тому що перед нами типовий “нерівний” шлюб. Аня змучилася, змушена “доглядати за п’яним батьком, штопати братам панчохи й ходити на ринок”. Заради своїх рідних вона готова на всі, навіть стати дружиною грубого, вульгарного й ненависного їй Модеста Алексеича.
Але чи зміниться її життя? У скаредного чоловіка їй ще сутужніше, ніж удома, де було весело, і вона почувала себе вільної. Та й сім’ї допомагати виявилося неможливо.
Тепер Аня була багата: чоловік дарував їй “кільця, браслети, брошки”, тоді як недавно вона соромилася своєї “дешевого капелюшка й дірочок на черевиках, замазаних чорнилом”.
И от героїня перший раз з’являється у вищому світлі. Цей епізод є кульмінаційним, переломним моментом у структурі оповідання, у якому можна виділити дві основні частини: заміжжя головної героїні я життя л світському суспільстві. На балі Аня з “забитої”, боязкої дівчини перетворює в даму, “гордий і самовпевнену”: “И в перший раз у житті вона почувала себе багатої й вільної. Навіть присутність чоловіка не стискувало її…”. Сподобавшись начальникові чоловіка, Аня забрала владу над Модестом Алексеичем.
Вона, так боявшаяся навіть звуку його кроків, тепер чітко вимовляє йому в особу: “Подите ладь, дурень!”. Тепер вона живе як хоче, у розкоші, у ній з’являються впевненість у собі й самовдоволення. Так, дійсно, Аня весело сміється, фліртуючи із впливовими особами, вона узяла гору над чоловіком, але ця перемога їй далася дуже дорогою ціною – ціною втрати власної душі. Це чітко видно у фіналі оповідання, коли героїня, качаючись на конях, не зауважує рідного батька й братів. Цією сценою автор завершує оповідання.
Процес духовної деградації, По думці автора, запобігти неможливо. Аню поглинуло світське суспільство, вона втратила здатність щиро почувати, любити. “Ганна на шиї” – це історія збідніння людської душі, втрати духовних якостей, що є головним багатством людини
Важливим для Чехова є здатність зупинитися, оглянутися, перервати черзі повторюваних подій, відкрити себе для сприйняття духовного миру. Саме в цій здатності стан перемоги над вульгарністю, але цього не розуміла героїня оповідання
Розглянемо еволюцію характеру головного героя оповідання “Ионич”, Дмитра Ионича Старцева. Можна виділити чотири етапи життєвого шляху доктори Старцева, у розкритті змісту яких Чехов лаконічно демонструє поступове зубожіння духу героя, ослаблення його волі, сили опору, втрату активності, живої людської реакції
На першому етапі Дмитро Старців – парубок, тільки що призначений земським лікарем і оселився в Дялиже, недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами й бажанням чогось високого. Він повний сил, енергії (“… Пройшовши дев’ять верст і потім лягаючи спати, він не почував ні найменшої утоми”), захоплений роботою настільки, що навіть у свята не має вільного часу. Його цікавлять література, мистецтво, він почуває себе чужим серед обивателів.
Доктор Старців знайомить із сім’єю Туркиних, “самої утвореному й талановитої” у місті. Уклад їхнього будинку наштовхує на думку про те, що навіть життя сім’ї Туркиних напрочуд монотоннаі (ті самі жарти, розваги, заняття), пересічна, типова
И це – краща сім’я в місті. А якщо кращі люди такі, те які ж інші? Тут Чехов точно помічає явище обивательщини на прикладі однієї сім’ї.
От у це життя занурює молодий лікар Старців. Він намагається боротися з нею, закоханий у Котика, повний надій і т. п.
Але на другому етапі Дмитро Ионич, зробивши невдале речення Котикові й одержавши відмову, уже не намагається пручатися обставинам, він розуміє, у яку трясовину поринає, але не намагається нічого почати; тим самим Старців ховається в “футляр”, відгороджується від усього мира
Він перестає ходити пішки, страждає задишкою, любить закусити. Їздить на парі коней. У нього немає поки близьких друзів, обивателі дратують його своїми поглядами на життя усе менше й менше. Головною розвагою доктора, у яке “він втягся непомітно, помалу”, було по вечорах виймати з кишень добуті практикою білого й зеленого папірця
Уже на третьому етапі Старців відходить від земської лікарні, його увага поглинає більша приватна практика. Тепер він ще більше повніє, ще сильніше страждає задишкою: “Виїжджав він уже не на парі коней, а на трійці з бубенцами”.
Нарешті, на четвертому етапі життя Дмитра Старцева остаточно спустошена й збіднена, він заражений накопиченням, у нього маєток і два будинки в місті, але на цьому він не зупиняється, із задоволенням згадує про папірці, які по вечорах діставав з кишень і із благоговінням перебирав їх. Старців все життя працював, але діяльність, позбавлена мети, виявляється пагубною. І ми бачимо, як у результаті втрати змісту, мети життя руйнується особистість. Поступово доктор Старців перетворився в Ионича.
Життєвий шлях на цьому завершений…
Можна зробити висновок, що Старців, все прекрасно розуміючи, нічого не спробував змінити. У цьому його винить і сам Чехов
Показуючи еволюцію Старцева від молодого лікаря, живої й емоційної людини, до ожирілого пухкого Ионича, що на своїй трійці з бубенцами здається не людиною, а “язичеським богом”, А. П. Чехов викриває, таким чином, і середовище, що зробило на головного героя оповідання тлетворное вплив, і його самого
На прикладі доктора Старцева в оповіданні показана взаємодія слабкого й пасивного характеру з духовно зубожілим суспільством і вплив цього суспільства на людину, не здатного до опору й відстоювання в собі позитивних початків
Уміння показати мале у великому, сполучення гумору із сарказмом – головні прийоми, за допомогою яких в оповіданнях Чехова розкриваються вульгарність і обивательщина, здатні загубити навіть розумних, утворених людей…
У своїх творах Антон Павлович Чехов звертається до читачів із закликом не піддаватися впливу обивательського середовища, пручатися обставинам, не віддавати вічні ідеали й любов, берегти в собі людське