“Людина прийшла в мир для безмірної волі творчості й щастя” (На прикладі оповідань А. И. Куприна “Гамбринус” і “Анафема”)

1. Образ вільного музиканта Сашки з “Гамбринус”. 2. Батько Олимпий з оповідання “Анафема” як виразник протесту проти фальші. 3. Загальні риси скрипаля Сашки й диякона Батька Олимпия. Всі Бог зробив на радість людині.

А. И. Куприн Коли торкаєшся теми творчості в добутках А. И. Куприна, те першим пригадується оповідання “Гамбринус” і його головний герой – скрипаль Сашка. Він являв собою невід’ємний атрибут пивний одного портового южнороссийского міста.

Це яскравий і образ, що запам’ятовується; “… серед портових

і морських людей Сашка користувався більшою пошаною й популярністю, чим, наприклад, місцевий архієрей або губернатор”. Музикант знав мелодії всіх національностей, представники яких приходили в пивну й замовляли йому пісні: грав і росіяни, і українські, і грецькі, і грузинські, і англійські, і італійські, і єврейські мелодії.

До нього постійно зверталися люди: “И він грав без відпочинку всі замовлені пісні Очевидно, не було ні однієї, котрої б він не знав напам’ять. З усіх боків у кишені йому сипалися срібні монети, і із всіх столів йому надсилали кружки з пивом. Коли він злазив зі своєї естради, щоб підійти

до буфета, його розривали на частині”.

Сашка був затребуваний як музикант, його робота, безумовно, була потрібна відвідувачам “Гамбринуса”.

Але чи був скрипаль-єврей вільним художником? чиГрав він по своїй волі, по заклику серця або ж це була нудотна щоденна робота, необхідна тільки лише для заробляння грошей? Відповідь на це питання дає оповідач оповідання: “Сашка, що розм’якнув від пива, від власної доброти й від тої грубої радості, що доставляла іншим його музика, готовий був грати що завгодно”. Треба помітити, що музикант грав не тільки на публіку, але й для себе.

У присутності буфетниці мадам Івановій він часто виконував свої улюблені смутні єврейські національні мелодії.

Як з’ясується, сам скрипаль – сирота Крім собачки Белочки й ще, мабуть, двоюрідного брата й удови племінника, у нього нікого не було. Тому музика була змістом Сашкиной життя, його щастям і відрадою. Сашку забирають на війну, хоча йому вже біля сорока шести років: він уперше розлучається зі своїм улюбленим ремеслом і роботою.

Але через рік музикант вертається до загальної й власної радості.

На початку перевороту, революції Сашку стали пригноблювати. Помічник пристава взяв зі скрипаля слово не грати гімнів. На вулиці діялося свавілля А Сашка “вільно ходив по місту зі своєї смішно мавпячої, чисто єврейською фізіономією.

Його не торкали. У ньому була та непохитна щиросердечна сміливість, той неострах остраху, що охороняє навіть слабку людину краще всяких браунінгів”.

І навіть після хороброго бою з хамом Гундосим і наступним відбуванням у ділянку “по політичному” скрипаль не зламалася й не втратив свого таланта У Сашки працювала тепер тільки права рука, незважаючи на це скрипаль залишився здатним працювати, щасливе й вільним, – “мистецтво все перетерпить і всі побідит”. В оповіданні “Анафема” інша ситуація. Протодьякон Батько Олимпий мав потужний гарний голос, але співав завжди строго те, що було дозволено.

Крім того, він щиро боявся своєї істеричної дружини дияконихи У церковного співака була звичка читати художню літературу. Иоднажди прочитання добутку Л. Н. Толстого про Кавказ відкрило в ньому нові почуття й прагнення: “Це читання розбурхало стихійну протодьяконскую душу. Три рази підряд прочитав він повість і часто під час читання плакав і сміявся від захвату, стискав кулаків і ворочався з боку на бік своїм величезним тілом.

Звичайно, краще б йому було бути мисливцем, воїном, рибалкою, орачем, а зовсім не духовною особою”. Ще більшу підневільність Батько Олимпий почуває на службі в соборі, коли треба було співати анафему тому чудесному письменникові, що доставив так багато радісних мінут читання протодьякону. Це йшло проти душі Батька Олимпия, і він зважився піти всупереч і архієпископові-формалістові, і думці офіційної церкви.

Протодьякон став славити Л. Н. Толстого. Йому серце підказувало: “Всі Бог зробив на радість людині Ні в чому гріха немає.

Хоч зі звіра приклад візьми. Він і в татарському очереті живе й у нашім живе. Куди прийде, там і будинок.

Що Бог дав, то й лопає.

А наші говорять, що за це будемо сковороди лизати. Я так думаю, що це все одна фальш”. Цей протест звільнив церковного співака й від сану, і від психологічної залежності від дружини.

Протодьякон і сам більше не хотів служити в соборі. І причина в нього для цього була вагома: “…Душу не терпить.

Вірую істинно, по Символі віри, у Христа й в апостольську церкву Але злості не приемлю”. Батько Олимпий став вільною людиною в моральному змісті. Що ж поєднує вільного скрипаля-єврея Сашку із протодьяконом Батьком Олимпием? По-перше, приналежність і того, і іншого до мистецтва, до творчості.

Віртуозна гра на скрипці Сашки й потужний голос Батька Олимпия заворожували людей, слухачів.

“Сашка діяв на них, як Орфей, що втихомирювали хвилі, і траплялося, що який-небудь сорокалітній отаман баркаса… звіроподібний мужчинище, заливався слізьми, виводячи тонким голосом жалісливі слова пісні… “. І протодьякон: “У ньому прокинулася теперішня гордість улюбленця публіки, мазуна всього міста, на який навіть хлопчиськи збиралися видивлятися з таким же благоговінням, з яким вони дивляться в розкриту пащу мідного гелікона у військовому оркестрі на бульварі”. Головні герої цих двох оповідань – “Гамбринус” і “Анафема” дарували людям радість і самі одержували задоволення від занять улюбленою справою. І Сашке, і протодьякону довелося пережити випробування, що полягають в обох випадках у порушенні їхньої щиросердечної гармонії, замаху на волю (зовнішню або внутрішню).

Але скрипаль Сашка зі зломленою рукою все-таки вистояв і знову повернувся до улюбленої справи, кмузике. А Батько Олимпий вирішив зняти із себе сан, та й це було вже майже неминуче. Нарешті-Те він став вільним внутрішньо, незалежною людиною: “Однаково.

Піду цегли вантажити, у стрілочники піду, у катали, у двірників, а сан однаково складу із себе. Завтра ж…”. Тільки міцному духом і по-справжньому вільній людині під силу такий рішучий крок.

Тепер Батько Олимпий придбав внутрішню волю й щиросердечну гармонію із самим собою Із цього моменту перед читачем він став не як “ніжно поблажливий” і покірний вищестоящому духівництву людин, а як “неосяжно величезний, чорний і величний монумент”. І він, навіть втратившись духовного сану, буде щасливий, тому що не розтратив своє мистецтво на безглузду злість і залишився чистий перед своєю душею, совістю й щирою вдячністю великому російському письменникові Л. Н. Толстому. Таким чином, аналіз двох оповідань А. И. Куприна показує, що тема волі, творч і внутрішньої, займала важливе місце у творчості письменника