Про що б не розповідав, що б не описував, до якої б теми не звертався поет, він не забуває Бога, має Бога в душі і серці. Бог для Тараса Шевченка – то велика і найцінніша духовна сила. Без неї не можна ні жити, ні творити, ні боротися.
Наприклад, багато разів герой твору “Єретик” Іван Гус звертається до Бога, відчуваючи в ньому силу, без котрої не обійтися ні йому, ні народові.
А ось що говорить поет про тих, хто “шкуру дере з братів незрячих гречкосіїв”:
Умийтеся! Образ Божий багном не скверніте.
(“І мертвим, і живим…”)
Розповідаючи
Пошлемо думу аж до Бога,
Його розпитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Виливаючи тугу за рідною Україною, її народом, важко переносячи її біль і страждання, поет знову-таки не забуває Бога:
…Боже милий,
Зжалься, Боже милий.
Або:
Боже милий!
Чи довго бути ще мені
В оцій незамкнутій тюрмі?
Духовність, тобто те, що пов’язане із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала одне з найважливіших місць у творчості
Творчість поета – згусток добра і правди. Він був сіячем на духовній ниві нашого народу. Він вірив, що є сила, котрій треба поклонятися, бо вона, духовність в найсвятішому її розумінні, врятує людство від морального і духовного спустошення, виродження, збідніння.
Цією силою є Бог.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)