Микола Костомаров – Соловейко

СОЛОВЕЙКО Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла! Як гарно слухать, коли в ніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенької А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині… Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він – не то співець Віршами люб’язними

Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він – не то біди Оплакує людськії, Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк… Терликнув – вп’ять залився,

Не то співець в останній раз Із миром розпростався! І в небо думкою влетів, Між зорями співає, А странній спів його людей

Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто Не взяв її в примітку! Співа співець – ніхто йому

З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма Глас пташин розпізнало, Одно серденько пісня та

Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила,

А вранці зомнята трава. Де дівчина сиділа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Микола Костомаров – Соловейко