Соловейко – МИКОЛА КОСТОМАРОВ Скорочено

Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенько!

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині…

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він: не то співець

Віршами люб’язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка

він – не то біди

Оплакує людськії;

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк…

Терликнув – вп’ять залився…

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странний спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець – ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало;

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава,

Де

дівчина сиділа.

Коментар

Поезія М. Костомарова “Соловейко” змальовує неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих – соловейка. Його спів то веселий, то сумний, зрізними переливами та колінцями. 1 ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі – хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу.

Вірш пройнятий елегійним настроєм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Соловейко – МИКОЛА КОСТОМАРОВ Скорочено