Соловейко (скорочено) – Костомаров Микола

Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна, Могила забриніла! Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенько! А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині…

Один біля могили сам Співає на ялині. Щебече він: не то співець Віршами люб’язними

Кохання й радість розділя З серцями приязними. Затьохка він – не то біди Оплакує людськії; Жаль ллється в серце, як в

квітки

Крапельки дощовії. От застогнав, і от замовк… Терликнув – вп’ять залився… Не то співець в останній раз Із миром розпростився! І в небо думкою влетів,

Між зорями співає, А странний спів його людей Уже не порушає. Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку! Співа співець – ніхто йому З душі не кине квітку! Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало; Одно серденько пісня та Співцева розрушала. І цілий день смутна, тиха Самотняя могила,

А вранці зомнята трава, Де дівчина сиділа.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Поезія М. Костомарова “Соловейко” змальовує неперевершеного

співця, володаря душ усіх закоханих – соловейка. Його спів то веселий, то сумний, з різними переливами та колінцями. 1 ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі – хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу.

Вірш пройнятий елегійним настроєм.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Соловейко (скорочено) – Костомаров Микола