Слово о полку
Масивні коні, п’яні коні Мотуззя рвали, пруги шлей… Тягли в проклятім перегоні Тупі потвори батарей.
Услід подоланій колоні Тьма волочила мокрий шлейф. Квадратний крок і коней і людей
Котився в строгім ескадроні. Бійці замислились – ачей Іржатимуть ще їхні коні Перед атакою на лоні
Бездонних галицьких ночей. Ніч одступу. В арієргарді Йде смерть, схиляючись до тих,
Що зранені при окраях доріг Лежать у варті, марній варті Шляху, що значився на карті, Як шлях походів вікових!
Полки проходили повз них І
І хлинувши у хлані літ, Лягли, як на струну, на шлях стрункий зі сходу Знов тупоти підтоптаних коней І туркоти голодного походу – Шоломом із Збруча черпали чорну воду, Змиваючи з лиця кров, пил і піт…
Проходили віки, приходили онуки На ті поля, де вмер достойно дід, І жовті черепи побожно брали в руки І клали їх очицями на схід. О, жовті черепи, камені межові
На скорбних перехрестях війн! Знаки потужного маршруту Ці жовті черепи очицями на схід. Повз мертву голову забуту
Йдуть люди в радісний похід, О, жовті черепи, очицями на схід!