Бійці виїжджали і коні іржали (Стримано в стременах сталь дзвенить), А дим терпкий у полі, А в полі дим іржавий, І слина з кінських губ – немов ковильна мить. Дібровою загін бійців поїхав,
Підковами клепали коні путь, І лязк шабель, і брязкіт піхов У тиші чорній чуть. Насували на лоба папахи,
Ковтали піль міцний, солодкий дух, І порохом робучі руки пахнуть, І кров’ю засмердівсь ялозений кожух. Ось один похилився. Я знаю: ти мариш Про дітей і про жінку якусь.
Полюби ж, полюби, товаришу, В барабані сім мідних куль! Бійцям не можна спать
Плекать утому на лиці. Чого ж то будуть варті Такі бійці? Ви месники тепер за них,
Ви месники єсте За братів розтерзаних, Згвалтованих сестер. Бережіть, бережіть і гордіться
Найменням суворим своїм, Найменням червоногвардійця І прапором бойовим! Коли ворожий почуєш постріл, – Рушницю – й на коня! Подивися на обрій просто, – Поганяй!
Крізь гони, крізь гони Боєць помчить. Лічи патрони,
Ран не лічи! Не питай дороги, Хоч трупом ляж! Серце – в остроги,
Розкрий патронташ. Хай вітер в вічі, Умри – не стій!
На кожній стрічі Стрічаєм бій. Команд не ждіте! Хто став – пристрель! Розкрають вітер
Сотні шабель. І ми двічі умерти змогли б За чорний вугіль, за чорний хліб; За чорні натруджені руки Ми двічі умерти змогли б.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)