Микола Бажан – Сліпці (Уривок із розділу другого)

СЛІПЦІ (Уривок із розділу другого)

– Я не товариш вам, діду,

Й не недруг,

Хоч і приблуда сліпий між людей,

Ні датку собі ні дівчат товстобедрих

Я не шукаю…

Ви, діду, ачей

Не перший десяток вакуєте з лірою

І знаєте добре сліпецькі путі,

Що я їх ніколи не взнаю,

Не зміряю…

Діду! Скажи – чи дороги оті,

Замучивши згагою душі,

Виводять

Співців та їх вірних в ясний вертоград?

Чи певність та звагу,

Чи просто байстрят,

Блукаючи світом, бандурники родять?

Чи всохла остання краплина

води

В бандурній лункій та сухій шкаралущі?

Чи, може, вже води могутніші й дужчі

Гримлять об пороги мужицьких твердинь?!

Ти ходиш по світі не перший десяток,

Не на першому стовквищі ницьма лежиш,

І ліра стара та посвячений ніж,

Та, може, ще мудрість і скруха – твій статок…

Запльований,

Зганьблений більш над усіх,

Це ж ти –

Найнещасніший з відданих лірі,

І розпач холоне на більмах твоїх,

Одчай, що зневажливу зроджує щирість…

А лірник мовчить,

І пливуть,

І пливуть,

Нерухомо спливають два ока підласі,

Несучи білий мул і гнилу каламуть

З продавлених

ям в зашкарублому м’ясі.

А лірник мовчить,

Наче він не зловив

Глухого, мов скрип, шепотіння приблуди.

Навколо сліпців порозходились люди,

Не добравши в тій бесіді глузду і слів.

А лірник мовчить,

І видзвонює муха,

Принаджена соком м’ясистих повік.

Він спить?

Десь ширяє думками?

Чи слуха?

І, поруч, присівши,

Веде чоловік

Все далі своєї:

– Я вчився три роки

І очі склепились зогнивши.

Отак

Пішов придивлятись до світу,

Безокий

Мандрований лірник, незрячий жебрак.

Я бачив багато, й питаю не вперше,

Востаннє?

Не знаю.

Знаю – не вперш.

Ти відаєш, діду, –

Є всякі тверджі,

А сумнів, певне, найбільша з твердж.

Ламаюся в сумнів, як в браму обвалену,

Розкопую,

Б’ю,

Вивертаю її.

У кожну шпарину, у кожну прогалину

Вставляю заюшені пальці свої.

Ти думаєш – так,

Засурмивши у сурми,

Пройдеш крізь облоги, крізь мури й рови?

Ні!

Треба в страшні і розпливчасті штурми

Кидати чорне ядро голови.

Маячня повсякденна,

Шугання думок, наче струменів,

Що дзонять у скроні

Та геть відлітають у мить.

Легко зломити голову –

Важко зломити сумнів,

Здолати його і на горло йому боляче наступить.

Порожнеча вирує так боляче й глухо.

Шалій ти!

Кругойдуче вагання засмоктує трупики душ!

Здолати! Продертись! Пробитися!

Вийти!

Як муж, а не мученик…

Чуєш?

Як муж!

Відповідай, перехожий!..

Невже безсоромно й довічно

По торжищу людському сумнів тягтиму я свій?

І чоло скривавлене біле, –

Тільки око кричить дихавично,

Наче здавлений розпачем рот, закам’яніло блідий.

ЖИТТЯ Й РЕВОЛЮЦІЯ. 1931, січень-лютий, ч. 1-2, с. 116-118.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)


Микола Бажан – Сліпці (Уривок із розділу другого)