“Слово о полку Ігоревім” – дивовижний пам’ятник давньоруської літератури. Понад вісім століть тому невідомий автор написав ці нехитрі рядки, а скільки наукових статей та художніх творів послідувала за ними. Вчені намагались і намагаються зараз пояснити феномен “Слова”, точніше й повніше донести до нас його сенс.
Художники і музиканти всіх часів надихалися поетичними образами стародавнього і нев’янучої пам’ятника нашої історії, словесності, культури.
“Слово” не могло з’явитися на порожньому місці. Культура
“Слово” натхненне реальними подіями російської історії. Воно розповідає про похід на половців хороброго князя невеликого Новгород-Сіверського князівства Ігоря Святославича в 1185 році. З невеликими силами Ігор, “не стримавши молодості”, як про нього говорить літопис, відправився у важкий і небезпечний похід на половців, мріючи дійти до берегів Чорного
Крім Ігоря в поході брали участь його сини, князь Рильський і брат Всеволод буй тур. Захопити половців зненацька, на що розраховував Ігор, не вдалося.
Перша битва зі “степом” виявилося вдалим, а потім половці здобули повну перемогу, поранили та полонили Ігоря. Поразка князя мало нещасні наслідки для всієї Русі… Пізніше князю вдалося втекти з полону і повернутися на батьківщину.
Читання “Слова” не просте заняття. Автор не дотримується в оповіданні суворій послідовності подій, не підводить читачів до них поступово. Ми як би стикаємося з ними, потрапляючи відразу в саму гущу подій!
“Ігор чекає мила брата Всеволода. Ярий тур Всеволод! Стоїш ти в самому бою… “Автор писав” Слово “для своїх сучасників, добре знали обставини походу Ігоря, це дозволило побудувати твір фрагментарно, відтіняючи головні епізоди. Яскраве, незвичайне початок розповіді – опис затемнення налаштовує читача на тривожний лад:
Сонце тьмою шлях заступав, ніч,
Стогнучий йому грозою, птахів пробудила…
Поетичні й красиві епітети “Слова”. Князі порівнюються з “чотирма сонцями”, в бою “тремтять сині блискавки” шабель, загрожує “дощ стрілами”. Спираючись, ймовірно, на фольклор, автор дає своє бачення світу, народжуючи небувалий, своєрідний художній стиль розповіді.
Автор “Слова”, показавши розгром війська Ігоря, призводить читачів до думки про необхідність об’єднання всіх руських земель. У своєрідних ліричних відступах автор засуджує недалекоглядність та жадібність окремих князів, які сіють смуту і розбрат, що послаблюють Русь.
Чому ж Ігор, винуватець лиха, прощений автором? Вихідним бажанням князя, що спонукав його до походу, був захист і посилення Русі. Він мужньо б’ється, не кидає на полі брані піших воїнів, брата, що потрапила в біду.
У полоні Ігор нудиться, “не спить, Ігор пильнує, думкою поля міряє від великого Дону до Малого Дінця…”. Все це дозволяє автору славити князя. Світ батьківщини, загальний російський світ виявляється не мстивий, а добрий, прощаючи тимчасові омани Ігоря.
У “золотому слові” Святослава, зверненому до всіх руських князів, живе надія на об’єднання руських земель в ім’я великої батьківщини, сумеющей відстояти свою свободу і незалежність.
Поетичність “Слову” надає образ Ярославни. Під час традиційного плачу Ярославна звертається до сил природи за допомогою, як було прийнято в язичництві. Слова Ярославни не тільки традиційний плач, а й заклинання, вона вірить у справедливість природи, сподівається на повернення коханого, його соратників.
Ніжна, любляча, Ярославна послужила прообразом багатьох героїнь російської літератури.
Оптимістичний кінець “Слова” – це не лише віра в перемогу, хоробрість і силу російського воїнства, а й віра у справедливість і добро як основи миру. Саме тому “Слово” привертає до себе увагу художників на всьому протязі своєї історії, будучи чудовим невичерпним джерелом, з якого кожна епоха бере скарби, співзвучні своєму часу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)