ВОЛТ ВІТМЕН (1819-1892)
“ПІСНЯ ПРО СЕБЕ”
“Листя трави” новаторський характер
Волт Вітмен стверджував, що “нові люди, нові перспективи потребують нової мови”, тому й почав розробляти свою власну індивідуально-авторську стилістику. Він рішуче відмовився від традиційних поетичних розмірів і рими, оскільки, на його думку, вони занадто штучні, тому й сковують творчу індивідуальність поета. Вважаючи, що його вірш має бути природним, як дихання людини, поет відкинув традиційні поетичні форми й заклав основи нової поетики, що
Улюблена форма поезій Вітмена – верлібр, вільний вірш без рими, з рядками різної довжини. Цікаво про “вільну творчість” у жанрі “вільного вірша” висловився відомий поет Томас Стернз Еліот: “Автор верлібра вільний у всьому, якщо лише не брати до уваги необхідність створювати гарні вірші”.
Стиль Вітмена – новаторський.
Він використовував такі основні художні засоби:
– оформлення
Верлібр (фр. vers libre – вільний вірш) – вірш, який не має метра рими і відрізняється від прози лише наявністю членування на віршові відрізки (відмічені на письмі графічним розташуванням рядків, а в усному мовленні – інтонацією). Відомий з часів середньовіччя, відроджений німецькими преромантиками, Волтом Вітменом і французькими символістами.
М. Гаспаров
Загалом творча спадщина Вітмена належить романтизму, однак у ній чітко простежується та нова художня проблематика, яка мала отримати осмислення уже в межах нової естетичної системи – реалізму.
А. Звєрев
– діалог з читачем або собою;
– постійні повтори початку віршового рядка (анафора) чи його закінчення (епіфора);
– перефразування й переосмислення чужих висловів;
– синтаксичний паралелізм (однотипні речення);
– тяжіння до метафори та символу;
– інтенсивне вживання антитези, контрасту;
– ораторські прииоми (звернення, риторичні запитання, наказовий спосіб мовлення);
– детальний перелік предметів і явищ, названий “вітменівським каталогом”.
Розглянемо останній з названих художніх засобів – вітменівський каталог (у цьому американець нагадує Гомера). На перший погляд декому він може видатися чудернацьким малопов’язаним переліком того, що оточувало поета. Однак за цією монотонною одноманітністю криється всеосяжність філософської думки, яка прозирає видимі й невидимі зв’язки між усім сущим:
Я дивлюся на зорі яскраві й думаю про гармонію всіх світів і про
Майбутнє.
Подібність безмежна все обіймає:
Всі сфери – великі, малі, довершені, недовершені, сонця, місяці
Та планети,
Всі відстані в просторі – які б вони не були великі,
Всі відстані в часі, форми всі неживі,
Всі душі, тіла всі живі, які б не були вони різноманітні, в яких
Світах не жили б, Всі гази, рідини, рослини, каміння, риб і тварин,
Всі нації, всі прапори, варварство, цивілізацію, мови,
Всі особистості, що існували чи існуватимуть на цій планеті чи будь-якій іншій,
Всі смерті і всі життя – в минулому, теперішньому й
Майбутньому, Ця подібність безмежна з’єднала і з’єднувала одвіку,
І буде довіку з’єднувати, купи тримаючи.
“Погляд”. Переклад М. Стріхи
Волт Вітмен повертає поезії її первісну музичність, магічно – заворожуючу функцію. Дійсно, деякі його рядки напрочуд суголосні шелесту хвиль на узбережжі його рідного Лонг-Айленда (пригадайте, що подібну відповідність ми відзначали, коли вели мову про суголосність Гомерового гекзаметра ритму морських хвиль біля Еллади). Домінуюче в його поезії почуття нескінченної широти й розмаїття світобудови сполучається з настільки ж органічним відчуттям вічної динаміки, мінливості, діалектичною контрастністю буття (у цьому відчувається вплив на творчість поета філософії трансценденталізму).
Воно не визнає ієрархії цінностей, оскільки справжнє життя – це неперервний цикл, постійний рух у часі та просторі, нескінченні трансформації й метаморфози.
Волт Вітмен віддав своє творче натхнення людям, “щедро себе розкидав для всіх і назавжди” й залишився в пам’яті нащадків як поет, який уславив життя в усіх його проявах. Деякі його рядки звучать як заповіт, як довічна обіцянка поета про любов і підтримку всім без винятку прийдешнім поколінням, “на які він чекає”:
…Порохві земній себе я заповідаю, щоб прорости травою любою, Якщо буду вам знову потрібний – шукайте мене під підошвами черевиків своїх. Навряд чи ви зрозумієте, хто я, і що я хочу сказати,
Та все ж я буду для вас добрим здоров’ям,
Очищу й зміцню вам кров.
Не знайшовши мене відразу – духом не підупадіть,
Не заставши мене в одному місці, шукайте в іншому,
Десь я стою і чекаю на вас.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)