Волт Вітмен Я співаю про тіло електричне

Волт Вітмен Я співаю про тіло електричне Перекладач: Н. Кащук Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ – ХХ сторіччя (укладач Д. С. Наливайко).- К.: “Навчальна книга”, 2002. 1 Я співаю про тіло електричне.

Безліч коханих мене обіймають, і я обіймаю їх. Мене вони не відпустять, доки я з ними не піду, щоб їм відповісти, Доки їх не очищу і по вінця не виповню щедротою душі.

Чи ж не ті шукають криївки, хто сквернить тіло своє? Чим кращий той, хто ганить живого, від того, хто мертвого ганить? Чи ж тіло менше значить, аніж душа?

І

коли тіло – це не душа, що ж тоді душа? 2 Любов до тіла мужчини чи жіночого тіла не потребує виправдань – адже тіло саме не потребує виправдань. Досконале тіло мужчини, і тіло жіноче також досконале. Вираз обличчя не потребує виправдань. Та добре збудований чоловік виражає себе не лише в обличчі, а в цілій постаті також, в окремих частинах тіла, в суглобах, плавній грації стегон, вигині рук;

У ході, постаті, гнучкості стану, колін, в статурі усій, що її не сховає одежа; Сила і спритність пробиваються через тканину. Людина іде – і в захваті ви, немов од поеми, і навіть більше. Мить зачекавши, ви звернете погляд

на спину, потилицю і на лопатки.

Мила незграбність дітей, перса і голови жінок, складки їхніх суконь, обриси ніг. Голий плавець у басейні, коли він пливе у прозорому зеленому блиску чи лежить, закинувши голову, і похитується на воді у мовчанні; Нахил вперед і назад веслярів на човнах і вершника у сідлі;

Дівчата, матері, господині за хатніми клопотами; Робітники в полуднє з обідніми казанками, їх дружини в чеканні; Юна мати з дитям коло персів, донька фермера в коровні або в саду; Парубок з мотикою в полі, кучер, що править шестериком вороних, запряжених в сани; Борюкання двох підлітків, задерикуватих, здорових, веселих на пустирищі увечері після роботи;

Скинуто кепі і піджаки. Їм любо поміряти сили. Сплелися в напрузі тіла, волосся впало на очі. Проїзд пожежників у блискучих касках, гра могутніх м’язів під поясами, Неквапне повернення з пожежі, потім перепочинок – і знову сигнал тривоги;

Всі напружено слухають – нахил голови, розрахунок секунд, Оце я люблю – і більше себе не стримую. Вільно крокую, до персів налитих дитям припадаю,

Пливу із плавцями, борюся з борцями, їду з пожежниками, відпочиваю, прислухаюсь, рахую секунди. 3 Я знав звичайного фермера, батька п’ятьох синів, – Вони були батьками синів, і ті теж батьками синів, – Він був навдивовижу міцний, спокійний, прекрасний, Голова, його пшенично-біле волосся, борода, погляд глибокий темних очей, широта і щедрість в поводженні – Все це вабило, я у нього бував, мудрістю він відзначався. Він був шести футів на зріст, старший за вісімдесят років, – його сини були високі, кремезні, бородаті, засмаглі красені. Сини і дочки любили його – кожний, хто знав, любив його;

Любили не з розрахунку, а щиро – кожен по-своєму. Він пив тільки воду, – кров пробивалась рум’янцем крізь темну засмаглість обличчя. Він був запеклий рибалка, мисливець, сам веслувати любив (корабельний тесля човен йому дарував), була у нього гвинтівка, дарована також з любов’ю,

Коли він рушав з п’ятьма синами і багатьма онуками на полювання чи на рибалку, найміцнішим і найпрекраснішим він серед них здавався. Вам хотілось би також бути з ним довго, довго сидіти з ним поруч в човні, до нього торкатись. 4 Я зрозумів, що бути з тими, хто мені до вподоби, – це добре, Що посидіти смерком серед інших людей – це добре, Що бути оточеним прекрасною, усміхненою, трепетною плоттю – це добре,

Побути між них, когось доторкнутись, охопити злегка рукою його чи її шию на мить – чи ж цього мало? Мені більшої насолоди не треба – я плаваю в ній, як у морі. Є щось в спілкуванні з людьми, в їх вигляді, доторку, в пахощах їх, що радує душу, – Різне радує душу, але це – особливо сильно. Ось тіло жіноче.

Божественне сяйво від нього струмує з голови до ніг. Воно притягає нестримно до себе тяжінням непереборним! І я, мов безпорадна пара, втягнена в подих його, і все навколо зникає, крім мене і нього; Всі книги, мистецтво, релігія, час і відчутно тверда земля, нагорода небес, страх пекла – також зникають.

Його безумні струми грають невтримно, і відповідь їх невтримна, Волосся, груди, стегна, вигини ніг, недбало відкинуті руки – її і мої – злились воєдино, Відплив, приливом породжений, приплив, що іде на зміну відпливу, – любовна плоть у тремтінні, в солодкому болю,

Нестримний, прозорий струмінь кохання, гарячий, спраглий, трепет нестями, білоцвітний шалений сік; Шлюбна ніч кохання переходить надійно і ніжно в розпростерте світання. Що переллється в покірний жаданий день, Згубившись в обіймах солодкої денної плоті.

Це зачаття – від жінки народиться потім дитя, від жінки народиться чоловік, Це купеля народин – злиття малого з великим, і знову початок. Не соромся, о жінко, твоя перевага – праматір’ю сущого бути, Ти брама тіла, ти брама душі.

В жінці якості всі – вона їх пом’якшує. Вона на своєму місці, і завжди вона в рівновазі, В ній приховане все, як і повинно бути, вона і спокійна, й діяльна; Їй зачинати дочок, і їй зачинати синів. Коли я бачу душу свою, відбиту в природі, Коли я бачу крізь млу несказанно довершене, чисте, прекрасне,

Коли бачу похилену голову і на грудях схрещені руки, – жінку я бачу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Волт Вітмен Я співаю про тіло електричне