Ліричні пісні
Ліричними піснями називають фольклорні твори, які віддзеркалюють психоемоційну сферу народного життя. Генетично вони пов’язані з обрядовою лірикою, однак як самостійний жанр сформувались значно пізніше – у XVI ст.
Лірична пісня найчастіше має монологічну будову, хоч іноді припускає використання діалогу. Ключовим композиційним прийомом ліричної пісні виступає психологічний паралелізм, що передбачає зіставлення людського життя з явищами природи. Картина природи в цьому випадку має символічний зміст – вона підпорядкована
У ліричній пісні використовуються також близькі до паралелізму народні порівняння. Символіка ліричних пісень досить різноманітна, щоправда, вона, як правило, передає два загальні значення – горя і щастя. До поширених у ліричних піснях художніх прийомів належать також постійні епітети, персоніфікація, гіпербола.
Ліричні пісні прийнято поділяти на дві великі групи: суспільно-побутові та родинно-побутові. У свою чергу суспільно-побутові
Чумацькі пісні пов’язані з життям та побутом людей, які за своєю професією мусили нерідко під час тривалої подорожі долати небезпечні випробування. Далека дорога, хвороба, сум за домівкою, турбота за рідними,- усе це знаходило вияв у чумацькій ліричній пісні.
У кріпацьких піснях відображені переживання людей, змушених відбувати панщину, з гірким драматизмом передається їхнє гостре усвідомлення свого підневільного стану. Рекрутські та солдатські пісні в ліричному тоні осмислюють загрозу тривалої військової служби, розлуку з родиною, епізоди перебування у війську. Примусова військова повинність сприймається героями цих творів відверто негативно, як нещастя, що ставить хрест на майбутньому людини.
У наймитських і заробітчанських піснях змальовано переживання людей, які через матеріальні нестатки змушені марнувати своє життя і здоров’я на важких роботах у чужому господарстві.
Родинно-побутова народна лірика тематично об’єднує пісні про кохання та жіночу долю. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно-побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга і сум за коханою людиною – такими є основні мотиви цих пісень.
Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки. в чужій родині, нерідко вислов-люють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно-побутової лірики відносять також удовині та сирітські пісні.
У ліричних піснях знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Народна лірика стала важливим джерелом становлення й розвитку цілого ряду ліричних жанрів художньої літератури.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)