Основними героями оповідань Генрі Лоусона є прості австралійці, в основному люди фізичної праці. В оповіданні “Шапка по колу” автор оповідає про стригаля овець Бобі Брасерсе на прізвисько Жираф. Це височенний хлопець, ростом приблизно шість футів три дюйми.
Складно він недоладно, і особа в нього бурого кольору. Його часто бачать обходящим людей зі своєю старою шапкою в руках. Цю шапку, що друзі прозвали “капустяна пальма”, він використовує, щоб збирати гроші на те або інша добра справа.
Так, Жираф уважає потрібним допомогти
Жираф Не місцевий житель, він уродженець Вікторії. Але в містечку Бурк, де він стриже овець, уже давно став популярною фігурою. Стригалі часто доручають йому зберігати ставки, коли заставляються; він виступає в ролі миротворця, третейського судді або секунданта на догоду хлопцям, що зав’язали
Більшості дітлахів він за старшого брата або за дядька, а всі чужинці бачать у ньому найближчого друга. Він завжди комусь у чомусь допомагає. Те вмовляє хлопців улаштувати “танцульку” для дівчин, то збирає гроші для миссис Смит, чоловік якої потонув на Різдво в ріці, то допомагає якій-небудь бідній жінці, чоловік якої втік, залишивши її з купою дітлахів, то намагається виручити якогось Білла, погонича волів, що потрапив у п’яному виді під свій же візок і сломавшего собі ногу. Тому Жирафа всі люблять і не без задоволення розповідають анекдоти про його капелюх. Многим допоміг Жираф.
Однак борг буває часом червоний платежем. У Жирафа немає ні дружини, ні дітей, ні просто дівчини. Був, щоправда, один випадок, коли, ще до його приїзду в Бурк, Бобові сподобалася в його рідному містечку Бендиго одна дівчина.
Вона була маленького росту, що чомусь особливо залучало Боба. Але коли він запитав її навпростець, чи хоче вона з ним зустрічатися, дівчина ненароком відповіла, що було б досить смішно дивитися, як вона боїться поруч із таким димарем, як Жираф. Хлопець прийняв це за відмову й виїхав у Бурк на стрижку овець. Пізніше він одержав від її лист, де вона лаяла його, дорікала, що він виїхав не попрощавшись, називала його “жахливим довготелесим дурнем” і благала написати й приїхати до неї. За день до його від’їзду хлопці довідалися про цю історію й стягнули в Жирафа його капелюх.
А наступного дня він виявив неї біля свого ліжка повну грошей. Збір виявився рекордним.
“Розшукується поліцією” – ще одне оповідання про товариську солідарність бідняків. У хатині фермера живуть дві сім’ї переселенців – усього сім чоловік. Один раз уночі, коли йшов заливний дощ, фермер читав замітку в газеті про те, що поліція розшукує двох чоловік, обвинувачуваних у крадіжці овець і рогатої худоби. Мешканці хатини поспівчували цим двом людям і побажали їм усілякого добра.
Небагато пізніше хтось підійшов до хатини й покликав хазяїна. Виявилося, що це були саме ті втікачі, за яких гналася поліція. Їх запросили ввійти. Це були промоклий до нитки, що вибився із сил рослий чоловік і парубок, майже хлопчик, що страждав від болісного кашлю. Їх обсушили, нагодували, налили гарячого джина, що берегли, як ліки, і дали небагато провізії на дорогу.
Перед відходом чоловік віддав господарці маленьку Біблію й пачку листів і попросив зберегти їх. Він сказав, що якщо йому вдасться выпутаться з важкої ситуації, у яку він потрапив, то він коли-небудь надішле за ними. Фермер проводив утікачів, показав їм дорогу, а коли повернувся, то вигнав корів на дорогу, щоб вони затоптали сліди.
Ранком з’явилися поліцейські й стали з підозрою розпитувати хазяїв про минулу ніч. Але мешканці хатини нічого не сказали про втікачів, і поліцейські пішли. Пройшло п’ять років.
У фермера й у його дружини була одна мрія: заробити кілька фунтів, щоб розчистити й огородити ділянка, купити ще один гарного робочого коня й ще кілька корів. Один раз увечері листоноша доставив у хатину пакет. Усередині пакета лежав товстий конверт, на якому були написані слова: “За корм коням, за постій і за вечерю”. У конверті вони виявили п’ятдесят фунтів.
Це була величезна для мешканців хатини сума, що надіслав урятований ними п’ять років тому втікач.
Про товариську солідарність повествуется й в оповіданні “Розповісти миссис Бэкер”. Гуртовщик рогатої худоби Боб Бэкер відправляється на північ у дворічну ділову поїздку. Оповідач по ім’ю Джек і його товариш Энди М’каллок домовилися їхати з Бобом як помічників. Під час цієї поїздки Боб Бэкер занадто часто відвідував пришляхові шинки й міські трактири.
У Мальгатауне він запекло загуляв, поплутавшись із однією буфетницею, що по змові із трактирником зробила всі, щоб Бэкер залишився без засобів до існування. Він витратив на неї не тільки всі свої, але й чужі гроші. Коли про це довідався скотопромышленник, на який Боб працював, то він його звільнив, а череду відправив з іншим гуртовщиком.
Новий гуртовщик не мав потребу в помічниках, тому що при ньому перебували два його брати. Тому з Энди й Джеком був зроблений розрахунок. Але вони не залишили Боба одного в чужому краї, тому що неписаний закон, по якому вони жили, не дозволяв кидати товариша в лиху. Біб опускався усе нижче й нижче: він тягався по шинках, напивався, уплутувався в бійку.
Энди телеграфував братові Боба Неду. Нед приїхав через тиждень, саме за кілька годин до смерті Боба, що вмер від приступу білої гарячки. Нед подбав про похорони, а потім помстився за брата, здорово побивши трактирника.
Через кілька днів троє чоловіків розсталися. Нед повернувся до себе, а Энди й оповідач відправилися в дорогу назад. Энди перебував у великому хвилюванні, тому що йому стояло йти до миссис Бэкер і розповісти їй про смерть чоловіка. Жалуючи жінку й співчуваючи покійному, приятелі прийняли рішення не розповідати їй всю правду. По дорозі Энди придумав зовсім іншу версію кончини Боба.
Він розповів миссис Бэкер, що її чоловік відчув себе неважливо, коли вони перетинали границю. Біля Мальгатауна йому стало зовсім погано. Один місцевий скваттер відвіз його в місто й помістив у кращий готель, хазяїн якої знав Бэкера й зробив для нього всі що міг. Нед приїхав за три дні до смерті Боба.
Біб умер від лихоманки, але в останні мінути був спокійний і постійно згадував про свою сім’ю. Він просив передати дружині своє прохання – вона з дітьми повинна переїхати в Сідней, де живуть її родичі, які неодмінно їй допоможуть. Нед же обіцяв перевезти в Сідней тіло Боба. Після цього оповідання миссис Бэкер небагато піднеслася духом і подякувала друзів за все, що вони зробили для неї і її чоловіка. На вулиці Энди й Джек зізналися молодшій сестрі миссис Бэкер, що приїхала до неї із Сіднея, що Боб умер від пияцтва.
Дівчина була вдячна чоловікам за їхню чуйність і доброту й пообіцяла прискорити від’їзд своєї сестри із цих місць у Сідней.
Більшість оповідань збірника написані з неабияким гумором. “Два вечерника” ставиться до їхнього числа. Свемпи й Брумми – типові буммеры, тобто подорожуючі бурлаки, що не бажають працювати навіть тоді, коли надається такий випадок. В Австралії їсти звичай безкоштовно підгодовувати таких мандрівників і навіть давати їм у дорогу чай, цукор, борошно або м’ясо. Свемпи й Брумми напружують всі свої розумові здатності, щоб за допомогою шантажу, дрібних крадіжок, схованих погроз і хитрих вигадок роздобути побільше продуктів взапас.
Але один раз їм довелося задуматися про роботу всерйоз: їхні штани протерлися до дір, і щоб обновити цю важливу деталь туалету, їм необхідно було потрудитися тижня дві й заробити кілька фунтів. Фермер, до якого вони звернулися, сказав, що може взяти на роботу тільки одного. Брумми й Свемпи по черзі уступають один Одному цю можливість.
Не придя до згоди, вони кидають жереб. На роботу виходить Брумми. Два тижні він збирає вовну від овець, дає Свемпи тютюн і купує йому нові штани. Однак гроші, що залишилися, він не хоче ділити навпіл.
Свемпи вважає це несправедливим, він ображається на супутника й вирішує выкрасть його гаманець під час нічного сну. Три ночі підряд він намагається відшукати в кишенях Брумми й під його подушкою гаманець, але безуспішно. Коли Брумми занадто вуж голосно захріп, Свемпи насторожився.
Догадавшись, що його попутник тільки причиняється сплячої, Свемпи прямо запитав Брумми, де той ховає гроші. Брумми весело відповів, що під подушкою у Свемпи. Таку підозрілість і хитрість із боку друга Свемпи ніяк не може простити й тому розстається з ним.
Автор: Я. В. Нікітін
Джерело: Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття.
М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)