Герой роману В. В. Набокова “Захист Лужина”

На думку багатьох дослідників Творчості Набокова, Олександр Іванович Л. являє собою одного з дуже нечисленних набоковских героїв, наділеного рисами реальної людини. Роман являє собою історію життя Лужина починаючи з дитячого років (надходження в Бала-шовское училище) і кінчаючи його смертю. Лужин онук забутого композитора й син “досить посереднього” дитячого письменника – із самого дитинства відчуває себе чужим у навколишньому його світі (“у перший же день він відчув навколо себе таку ненависть, така глузлива цікавість…”).

Відчуття

просвіту наступає раптом, коли він перший раз бачить шахи – із цього моменту починається “відключення” Л. від реального миру, він іде в мир шахової гри, де почуває себе віртуозом, творцем, володарем. Через якийсь час у Л., що сходить шахової зірки, з’явився “щось середнє між вихователем і антрепренером” Валентинов (якого Л. цікавив лише як феномен – “явище дивне, трохи виродливе, але чарівне, як криві ноги такси”). Однак роки “вундеркиндства” пройшли, і Л., живучи лише в шаховому світі, уже покинутий Валентиновим, починає програвати турніри

У нього з’являється “свій”

суперник-ворог Турати, виникає поглинаючої всієї думки Л. ідея шахового реваншу. У цей же час Л. зустрічає свою майбутню дружину. Далі в житті Л. наступає перелом.

Він грає вирішальну партію з Турати, під час якої з ним трапляється удар. Після цього випадку Л. жениться й перестає грати. Якийсь час все йде нормально.

Але шаховий мир не залишає Л. у спокої, знову з’являється Валентинов, що намагається затягти “шахового” Л. у мир кінематографа. Л. почуває себе в пастці й, вирішивши “вийти із гри”, кінчає самогубством

Образ Лужина не має конкретний прототип, це збірний герой, порівнянний з декількома реальними особами. По своєму зовнішньому вигляді мішкуватої, незграбної людини він подібний із гросмейстером Акибой Рубинштейном. Деякі життєві перипетії юного Л. нагадують юність самого Набокова – він учився в привілейованому Тенишевском училище (Л.- у Балашовском). Практично всі дослідники цього образа вважають, що основним прототипом Л. послужив чемпіон миру того років, знаменитий гросмейстер Алехин.

Однак ні в зовнішньому вигляді, ні в способі життя незграбний і замкнутий Л. нічого загального з ним не має (Алехин – аристократ з відмінною статурою й римським профілем, із чудовими манерами, дуже товариський). Набоков, створюючи образ Л., “запозичив” для нього в Алехина саму манеру шахової гри (за якою кілька разів пильно спостерігав, будучи присутнім на турнірах). “Прозорість і легкість лужинской думки” відповідає алехинской грі. Вона “розходиться немов віялом, що буде складний лише в момент останнього удару” (Зноско-Боровский).

Лужин звичайно розглядають як тип героя, якому вороже все навколишнє його – і побут, і люди, і обставини. Герой іде в “космос мистецтва”, де перетворює, стаючи творцем, генієм. У цьому світі зникає його незграбність і безпорадність, навпроти – життя стає “струнка, виразна й багата пригодами”. У цьому зв’язку проводиться аналогія, наприклад, із джойсовским Стивеном Дедалусом з “Портрета художника в молодості” – та ж неприкаяність у коледжі, те ж відчуття вибраності й таємний порив до волі від середовища (Н.

Анастасьев). Відрив Л. від шахів, занурення в середовище посередніх людей – батьків дружини, їхніх знайомих – приводить до загибелі Л. як творчої особистості й до його фізичному самознищенню

Прізвище Л. зустрічалася в Набокова й до створення роману. В оповіданні “Випадковість” (1924) діє герой – Олексій Львович Лужин, офіціант у ресторані германського експреса, самотній зневірений наркоман, що кидається під паровоз, не підозрюючи, що його дружина, що вибралася з Росії, їде в тім же поїзді, щоб урятувати його. Видимо, саме прізвище героя й в оповіданні, і в романі несе на собі значиме навантаження – калюжа, по асоціації із приказкою “сісти в калюжу”.

Лужин з “Захисту Лужина” попадає в розряд “фаустовских” героїв. У нього є й свій ” Мефистофель ” – Валентинов, люб’язно введший його в мир більших шахів, а заодно що остаточно відрізав яка-небудь можливість для Л. нормального зв’язку з людським миром. І мир шахів для Л. відіграє подвійну роль. З одного боку, це мир творчості розуму, мир, для Л. аналогічний миру музики (під час партій він “чує” музичні ноти, мелодії, навіть “музичну буру”, “фуриозо”).

Але з іншого боку – Л. тягла в цей мир можливість “панувати”.

Перед самим ударом, під час партії з Турати, Л. раптом “побачив щось нестерпно страшне, він зрозумів жах шахових безодень, у які поринав”. Набоков зауважував, що у випадку з Л. він будував сюжет як “теперішню шахову атаку, що руйнує дощенту щиросердечне здоров’я мого бідного героя”. Трагедія Л. з романтичного протистояння генія і юрби переростає в метафізичну трагедію людини, що дошли до вершини своєї творчості й столкнулись на цій вершині із чимсь, що хоче погубити його.

Шанс вийти з “шахових безодень” намагається дати Л. його дружина (у романі вона тільки так і називається – Лужина або дружина Лужина). Порятунок бачиться їй в одному – у відмові від пристрасті до шахів, у поверненні до “нормального” життю. Але шахи все-таки дістають Лужин він ще намагається пручатися, намагається знайти яку-небудь “захист”, але знову звідкись зринає “слизький, огидно ерзающий” Валентинов з його “німецьким “до-свиданья””. Він тягне Л. у мир ще більш примарний, віртуальний – у мир кіно, нагадує об нібито мала місце угоді:

“свої – сочтемся”. І Л. розуміє, що програв, що його знову затягують у гру, ставлять “мат у три ходи”. Але й самогубство Л.- програш, він падає в “безодню, що розпадалася на бліді й темні квадрати” і бачить, “яка саме вічність догідливо й невблаганно розкинулася перед ним”.

Набоков помітив: “Придивившись до завершальної сцени роману, я зненацька виявив, що книга не кінчена”. Тему взаємини героя і його дарунка письменник продовжив у романі “Дарунок” (1938). Тут Л. відродився в образі Годунова-Чердинцева.

Як ” герой, щозаплутався,” Л. відкриває лінію таких набоковских образів, як Цинциннат і Гумберт.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Герой роману В. В. Набокова “Захист Лужина”