Герой роману Л. Н. Толстого “Воскресіння”

Прізвище Нехлюдов носять також герої повістей “Отроцтво” (1854), “Юність” (1857), “Ранок поміщика” (1856) і оповідання “Із записок князя Д. Нехлюдова (Люцерн)” (1857). М. Горький не без підстав думав, що той же самий персонаж виступає в повісті ” Козаки ” під ім’ям Оленина, а в “Ганні Карениной” під ім’ям Левина.

Художній образ, ЩоРозвивається, що знайшов у романі ” Воскресіння ” своє фінальне втілення, увібрав у себе багато автобіографічних рис: напружені духовні шукання, прагнення до морального самовдосконалення,

строгий суд над собою й навколишнім середовищем, почуття провини й відповідальності за що відбувається вмире.

У літературній критиці цей тип одержав назву “розкаюваний дворянин”.

Історію про людину із суспільства, що випадково зустрів на лаві підсудних жертву свого давнього захоплення, розповів Толстому в 1887 р. відомий судовий діяч А. Ф. Коні; тому почату повість про Валер’яна Юшкине, перейменованому пізніше в Н., автор називав у щоденнику й листах “конев-ской”. Уже після завершення й публікації роману Толстой говорив своєму біографові П. И. Бірюкову: “От ви пишете про мене все гарне.

Це невірно й неповно.

Треба писати й дурне. У молодості я вів дуже дурне життя, і дві події цього життя особливо й дотепер мучать мене. І я вам, як біографові, говорю це й прошу вас це написати в моїй біографії. Ці події були: зв’язок із селянською жінкою з нашого села, до мого одруження. На це є натяк у моєму оповіданні “Диявол”. Друге – це злочин, що я зробив з покоївки Глашей, що жила в будинку моєї тітки.

Вона була безневинна, я неї спокусив, її прогнали, і вона загинула”.

Читач знайомить із Дмитром Івановичем Нехлюдовив просипающимся у своєї багато прибраній спальній у ранок суду над Катюшею Масловой, де він зобов’язаний бути присутнім присяжним засідателем. Портрет героя ні тут і ні далі не змальований; говориться переважно про дорогі приналежності туалету й дозвільного життя: “Всі речі, які він уживав – приналежності туалету: білизна, одяг, взуття, краватки, шпильки, запонки,- були найпершого, дорогого copra, непомітні, прості, міцні й коштовні”. Героєм роману Н. стає в силу того, що здатно на каяття, “чищення душі”; він має намір женитися на Катюші й пропонує їй це, хоча в підсумку одержує відмову

Нехлюдов належить до людей, які володіють вищим, з погляду Толстого, властивістю: здатністю до різких змін, до морального руху, росту. Саме у зв’язку з оповіданням про щиросердечне життя Н. сформульований знаменитий афоризм роману: “Люди як ріки…” (гл. LIX першої частини).

Вільний від станового пута, прояснений погляд Н. здатний розглянути комедію суду, жахи селянської вбогості, нелюдськість чиновників, особливо вищих, жорстокість і несправедливість усього існуючого ладу. Широка панорама російського життя останніх десятиліть минулого століття розгортається в романі, жадаючи від героя уваги до себе й відгуку. На цьому тлі відсуваються на другий план відносини Н. з героїнею роману, і А. П. Чехов із проникливістю великого художника помітив: “Цей чудовий художній Твір.

Саме нецікаве – це все, що говориться про відносини Нехлюдова до Катюші, і самий цікаве – князі, генерали, тіточки, мужики, арештанти, доглядачі” (лист М. О. Меньшикову, 28 січня 1900).

Толстой розстається зі своїм героєм, що читає Євангеліє, скореним п’ятьма заповідями й постигающим істиною: “Ишите Царства Божия й правди Його, а решта додасться вам”. Оповідання про “новий період життя” Н. не був створений, хоча в щоденнику Толстого перебувають замітки до “продовження” роману – про “селянське життя” героя, про “сільський” Н. 17 липня 1904 р. записано: “Дорбгой побачив дугу новим, зв’язаним ликом, і згадав сюжет Робинзона – сільського суспільства що переселяється. І схотілося написати 2-ю частина Нехлюдова. Його робота, утома, що прокидається барство, спокуса жіночий, падіння, помилка, і все на тлі робинзоновской громади”.

Прекрасні мальовничі зображення Н. зробив Л. О. Пастернак, перший ілюстратор “Воскресіння”.

У літературній критиці образ Нехлюдова оцінювався по-різному. Редактор журналу “Нива”, де в 1899 р. з’явився роман, Р. И. Сементковский прилічив толстовського героя до “зайвих людей” типу грибоедовского Чацкого, гоголівського Манилова, тургеневского Рудина, гончаровского Райського. Вони “усі засуджують і нічого не роблять. По суті, вони носяться тільки із власною особистістю, зі своїми щиросердечними рухами, любуються собою”.

На думку Н. К. Михайлівського, Н.- послідовник Толстого, один з толстовцев нової епохи, людина “хибкий” і тому ненадійний. Мнимої “трагедії” Н. і Катюші критик-народник протиставив платонічну чистоту відносин Симонсона й Марії Павлівни Щетиніній. Критик журналу “Мир Божий” А. И. Богданович побачив у Н. “можливість воскресіння для кожного”. Навпроти, В. В. Розанов, у ту пору діяльний співробітник газети “Новий час”, думав, що Н. ніколи не міг би воскреснути – у ньому є щось “кисле”, “зморщене”, це герой “заперечення”, “негации”, пасивних ідеалів і навіть лицемірства

У курсі лекцій ” Історія російської літератури”, читаних на Капрі в 1908-1909 р. (опубліковані в 1939 р.), М. Горький висловився про значення образа Н. для всього Творчості Толстого: “Отже, майже вся художня творчість Толстого зводиться до єдиної теми: знайти для князя Нехлюдова місце на землі, гарне місце, з якого все життя миру представлялося б йому гармонією, а він сам 285 собі – красивейшим і найбільшою людиною миру”.

Переведений відразу після публікації на європейські мови, роман Толстого і його головний герой викликали суперечливі відгуки. Англієць Джон Кенворти ремствував на невідповідність Н. еталону позитивного героя, а Джордж Пэрис, ще в 1898 р. издавший книгу “Толстої – великий мужик”, справедливо звернув увагу на глибокий зміст фіналу в долі Н.: “Остання романтична ідея його філантропічного періоду валить, коли сільська дівчина Маслова відкидає речення й знаходить сама свій порятунок”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Герой роману Л. Н. Толстого “Воскресіння”