Історичний прототип Алессандро Фарнезе (1468-1549), кардинал, з 1534 р. римський тато Павло III. Син маркіза дель Донго Фабрицио провів дитинство в родовому замку Грианта. Перейнявшись захопленим почуттям до Наполеона, ФАБРИЦИО біжить із рідного дому й приєднується до військ імператора, виявляючись наївним і недосвідченим свідком битви під Ватерлоо
Особливу роль у житті ФАБРИЦИО грає його тітка, графиня Пьетранера, що незабаром стала герцогинею Сансе-верина. Разом із закоханим у неї графом Моска, прем’єр-міністром пармского принца Ранунцио
Почуваючи себе нездатним відповісти на серйозну любов герцогині, ФАБРИЦИО доглядає за молодою акторкою Мариеттой і, захищаючись від нападу її чоловіка Джилетти, убиває його. У результаті придворних
Герцогиня Сансеверина влаштовує племінникові втеча; йому допомагає Клелия, але, повіривши що ФАБРИЦИО отруїв батька, вона приймає обітницю ніколи більше не бачити його. Тоді він добровільно вертається в міцність чекаючи суду. Виправданий, що одержав високу церковну посаду коадъютора, а потім архієпископа пармского, ФАБРИЦИО знаходить розраду тільки в любові Клелии, що порушила свою обітницю.
Після її смерті й смерті сина ФАБРИЦИО віддаляється в пармский монастир і ненадовго переживає кохану, відмовляючись від мирських почестей і слави, Зображення сильної, жагучої, цільної особистості – найважливіша тема у Творчості Стендаля, що відповідає його художнім принципам: “описувати страсті й різні почуття, що хвилюють душі героїв”. На відміну від традиційного романтичного героя, ідеалізованого, що протиставляє себе миру, одержимого “всесвітньою скорботою”,
ФАБРИЦИО – характер складний, суперечливий, здатний до постійного відновлення й саморозвитку. У кожний період свого життя ФАБРИЦИО з’являється як би новою людиною, якою рухає прагнення на щастя, до дії, до самоствердження, бунту. Якщо спочатку юний ФАБРИЦИО простодушний, вірить у прикмети й пророкування, заражений бонапартизмом, характерним для молодого покоління епохи наполеонівських війн, то происходящая з ним надалі, при дворі пармского принца, метаморфоза тим більше разюча. Єдиний його недолік – нездатність любити. Тільки ціною мимовільного злочину, довгого ув’язнення в темниці, відмови від земних благ герой знаходить любов і щире щастя.
Вежа Фарнезе – свого роду “любовна темниця”, символ містичної самоти й духовного перетворення героя, життєвий шлях якого став пошуком ідеальної улюбленої, щастя, а потім щирої віри. При цьому герой Стендаля немислимий без історичного тла: на початку роману це ар’єргард французької армії під час битви під Ватерлоо, потім князівство Парма, деспотія якого зображена як безглуздий, карикатурний анахронізм
Доля ФАБРИЦИО – це нескінченна низка захоплюючих пригод, у яких він з’являється як сама яскрава особистість серед героїв Стендаля, чия щирість і чарівність понині хвилюють уяву “the happy few” (деяких щасливців), кому письменник присвятила свій роман
(1 votes, average: 5.00 out of 5)