Петро Лужин – МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ

ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ

Петро Лужин

Найнеприємніший для Достоєвського образ роману – Петро Лужин. Це представник тієї “нової сили”, що йшла на зміну аристократам. У провінції він заробив чималий капітал і прагматично розрахував, що в тогочасній Росії адвокатська практика дасть змогу непогано заробляти й стане перепусткою до вищих кіл суспільства: “Після тривалих міркувань і вичікувань він вирішив, нарешті, остаточно змінити кар’єру, щоб мати ширше коло діяльності, а разом з

тим поступово перейти й у вище товариство, солодкі мрії про яке давно вже не залишали його…

Одним словом, він наважився скуштувати Петербурга”.

Хоча сорокап’ятирічний Лужин не може похвалитися доброю освітою, він служить у двох місцях і добре обмізкував, як потрапити до вищого світу. Він вирішив одружитися з розумною, освіченою, вихованою, але обов’язково збіднілою дворянкою, яка не зганьбить його у вишуканому товаристві, а все життя буде зобов’язана йому тим, що він витяг її зі злиднів. Уже кілька років він із насолодою мріяв про одруження, але все накопичував гроші й чекав: “Він із захопленням

мріяв про дівчину благонравну і бідну (неодмінно бідну), дуже молоденьку, дуже гарну з себе, благородну й освічену, дуже залякану, таку, що зазнала дуже багато лиха і зовсім би перед ним схилялася, яка б усе своє життя вважала його рятівником своїм, благоговіла перед ним, корилася, дивувалась йому, і тільки йому одному.

Скільки сцен, скільки солодких епізодів створив він в уяві на цю принадну й пікантну тему, спочиваючи в затишку від справ! І от мрія стількох років уже майже справджувалася: краса й освіченість Євдокії Романівни вразили його; безпорадне становище її заохотило його страшенно. Тут було навіть трохи більше того, про що він мріяв: була дівчина горда, з характером, доброчесна, вихованням і розвитком вища від нього (він відчував це), і така істота буде рабськи вдячна йому все життя за його подвиг і благоговійно схилиться перед ним, а він безмежно і повністю владарюватиме!..”

До того ж Лужин – скнара, який відправив свою наречену з матір’ю до Петербурга за їхній кошт, знаючи, що в них майже немає грошей. Та й у столиці зняв для них найдешевший номер. Звиклий до того, що в цьому світі все купується й продається, він навіть уявити не може, наскільки образив своєю скупістю Дуню та її матір. Отримавши відмову, він шкодує не про втрачену наречену, а про те, що зірвався такий добре продуманий план: “Цей теперішній раптовий, химерний розрив подіяв на нього, мов удар грому. Це був якийсь неподобний жарт, безглуздя!

Він тільки трошечки покомизився; він навіть не встиг і висловитись, він просто пожартував, захопився, а кінчилося так серйозно”.

Лужин вважав себе “новою людиною” й хотів виправдати свою брудну практику сучасними теоріями. У старій Росії з її дворянськими нормами честі й шляхетності йому не було місця. А ось у новому часі він цілком міг стати успішним адвокатом.

У нього немає совісті, Лужин упевнений, що ідеї молодого покоління виникають для таких, як він.

Лужин одразу зрозумів, що треба шукати свою зручну “ідеологію” в сучасній науці, політичній економії, утилітарній філософії, які кожний застосовував як розмінну монету. “Наука каже: возлюби, у першу чергу, самого себе, – заявляє Лужин під час однієї з незліченних дискусій, – бо все на світі на особистому інтересі побудовано. Дбаючи тільки й виключно за себе, я тим самим дбаю начебто й за всіх”.

Безперечно, Раскольников і Разуміхін мали рацію, коли розсудили, що в моральному сенсі вбивство через гроші й “купівля” дружини – явища одного порядку. Протягом роману Лужина виганяють звідусіль аж тричі, але він уміє вийти сухим із води. Так, викритий у зведенні наклепу на Соню Мармеладову, продираючись крізь розгнівану юрбу, він цинічно заявляє: “Зробіть ласку, не погрожуйте; запевняю вас, що нічого у вас не вийде, нічого не зробите, я не з боязких, а, навпаки, ви ж, панове, відповідатимете”.

Отже, образ Лужина є ключовим у розумінні складного ставлення Достоєвського до тих змін у російському суспільстві, що відбувалися в середині XIX ст.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Петро Лужин – МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ