Але бігти з Д. Маша погоджується, тільки коли їй загрожує шлюб зі старим князем Верейским. У результаті випадковості (яка у творах Пушкіна завжди повна значення) герой спізнюється звільнити наречену до вінця. Д. зі своєю зграєю нападає на карету, у якій вертаються із церкви повінчані Маша й князь. Махаючи відмовляється від допомоги Д. В останній главі Д. розпускає зграю і їде за кордон.
Традиція, закладена В. Г. Бєлінським, представляти Д. як соціального героя, отамана розбійників або борця з несправедливістю виявляє протиріччя з логікою розвитку
Гадана незавершеність зовнішнього сюжету вичерпується завершенностью долі Д. На це вказують ряд сучасних дослідників, посилаючись за аналогією на “незавершеність” “Євгенія Онєгіна”. Зграя селян, що грабують садиби й богатых подорожан, не є для Д. органічним середовищем. Серед них він залишається офіцером і паном, що вміє командувати. На “ряженость” Д. звертає увагу читача Пушкін.
У чернетці він закреслює слово “перетворив” і заміняє його словом “переодягся”. “Д. до кінця залишається контурним зображенням, не знаходячи щільності й відчутності
Верейский глумливо називає Д. ім’ям мелодраматичного героя – Ринальдино.
У пушкінському оповіданні романтичний образ розбійника послідовно знижений. Дубровский не грабує вчителя-француза, а, увійшовши в його положення й умовивши продати свої документи, прощається з ним з побажаннями, щоб у Парижу француз застав свою матінку в доброму здоров’ї. На станцію, де випадок звів француза й Д., останній приїжджає і їде в колясці. Його поводження й вигляд настільки повсякденні й не устрашающи, що, коли доглядач, що довідався Д., по його від’їзду повідомляє дружину, хто був їхній гість, та викликує: “Бога ти не боїшся, Сидорыч.
Навіщо ти не сказав мені того колись, я б хоч глянула на Д., а тепер чекай, щоб він знову загорнув. Безсовісний ти, право, безсовісний!”
Образ Дубровского мав трохи прототипів. Нащокин розповів Пушкіну про поміщика Островському, “який мав процес із сусідом за землю, був витиснутий з маєтку й, залишившись із одними селянами, став грабувати, спочатку піддячих, потім і інших. Пушкіна знав про справу нижегородського поміщика (прізвище та ж, що в героя), у якого в 1802 р. незаконно було відняте маєток його родича. И. Л. Андроников указує на ряд інших можливих прототипів.
Типовість ситуації несправедливої втрати маєтку дозволила Пушкіну включити в текст роману докладний документ на декількох сторінках – рішення суду про відібрання в батька Д. маєтку на користь Троекурова. Честолюбство, палка вдача, успадковані від попереднього покоління, імпульсивність, що граничить із самодурством, штовхають Д. на безрозсудні вчинки, які обертаються злочином. Доля молодого Дубровского – каторга або змушена еміграція. Пушкіна цікавив не мелодраматичний герой-розбійник, а доля російського дворянина, що став жертвою несправедливості
(1 votes, average: 5.00 out of 5)