Поема “Мойсей” – результат тривалої роботи І. Франка, його мистецьких і філософських шукань. Проблема співвідношення героя та маси, індивідуальності й колективної стихії часто вирішувалася в наукових розвідках поета. Поема присвячена українському народові, долею якого Франко все життя тривожився.
Про це йдеться в пролозі: “Твоїм будущим душу я тривожу”.
В основу поеми покладена біблійна легенда про пророка Мойсея. Він сорок років, переборюючи муки і страждання, вів єврейський народ до обітованої землі. Звернувшись до
У передмові до одного з видань поеми поет писав, що основною темою твору він зробив смерть Мойсея як пророка, невизнаного своїм народом. Хоча поема перегукується з біблійним сюжетом, у ній багато власних роздумів Франка. Твір спроектований у сучасність поета, та навіть глобальніше – у майбутнє людства загалом.
Глибинний сенс має філософська тема неминучості жертв в історичному поступі будь-якої нації. У “Мойсеї” образ біблійного пророка постав у новому освітленні, до того невідомому світовій літературі. У трактуванні
Натомість Мойсей не мовчить, сам Єгова говорить його устами. Сповненими справедливого обурення, закличними, але й водночас співчутливими, люблячими є промови Мойсея до свого народу. Це ніби думи-молитви, енергетично наповнені, емоційно сильні, насичені алегоричним змістом (зокрема, притча про царя дерев, що має в тексті й пояснення).
Мойсей все ще вірить і продовжує цей многотрудний путь, що йому освітлювала неопалима купина. Але тема сумніву – дуже важлива в поемі. Засліпленість власного народу, його небажання йти далі сіють у душі Мойсея зерно сумніву, невпевненості.
У цей критичний, переламний момент у пустелі пророкові з’являється Азазель. Власне, особиста зневіра у власні сили, власну правоту дають можливість Азазелю впевнити Мойсея у непотрібності шляху. Найцікавіше, що Азазель упевнює Мойсея в тому, що це його власне бажання вивести народ із Єгипту, а не заповідь Єгови. А оскільки Мойсей виявляється не спроможний довести євреїв до мети, то “найкраще увесь свій тягар Положити на Бога”. Тобто Бога, який існує лише в уяві, є видуманим.
Так Мойсей втратив віру в Єгову. Саме тому пророк має дійти лише до межі обіцяної Богом землі та померти, так і не ступивши на неї.
Філософське осягнення шляху до омріяної землі розкриває й уміло вплетений у канву твору “Міф про Оріона”. У “Мойсеї” міф значно трансформований порівняно з оригіналом, тому, здавалося б, таке незвичайне поєднання біблійного й міфічного матеріалів виглядає у Франковій інтерпретації цілком природно. У тексті подається тлумачення міфу, що також надає поемі філософського прочитання: “Сей Оріон – то людськість уся, Повна віри і сили, Що в страшному зусиллі спішить До незримої ціли”, а “Хлопчик – логіка фактів”.
Сорокалітні блукання єврейського народу пустелею, протиставлення юрби й пророка в “Мойсеї” набувають екзистенційних параметрів: це міркування і про сенс буття людини загалом, і про буття нації, і про духовність як найголовніший чинник нації. Тому невипадковими в поемі вбачаємо слова:
Хто здобуде всі скарби землі
І над все їх полюбить,
Той і сам стане їхнім рабом,
Скарби духу загубить.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)