Це в Ялті було. Раннє таке тепло. Випустили бджіл на Теплого Олекси. Аж раптом вдарили сніги. Гроза гуляла, кипариси била.
І блискавка серед снігів, і грім На цвіт мигдалю і на перші бджоли. Коли одхекалась гроза, Сніги лежали, тихо танули. Дороги чорні протряхали першими, Нагріті сонцем вабили бджолу.
І, знаджені асфальтовим теплом, Летіли бджоли і сідали вмерти. Машини їх душили мимохіть – Хіба машина та бджолу убачить! Аж раптом дві бабусі між машин Все по узбіччю туляться. Одна горбата, Кривенька друга, Перша подруга І друга подруга.
Несуть
Живенька ще, а ті подушені, Як гарно нині, сонце коло нас.- Старенькі, кривенькі, горбатенькі Дріботять поміж бджолами. Бджола на них теж Не наступить ніколи. А машини
Сміялись, реготали, були щасливі. А я, молодий, не горбатий і не кривий, Бджолу обминав, задушену і живу. Ридав, як проклятий, висміював щастя, Бо я був одночасно Машинами, Бджолами І тими двома каліками, Такими щасливими.