” Українське альфреско ” аналіз вірша – рід, мотив, жанр, віршовий розмір, композиція та інші питання розкриті в цій статті.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури “Українське альфреско”: філософська лірика.
Жанр “Українське альфреско”: ліричний вірш.
Мотив “Українське альфреско”: Розриву життєвого зв’язку між поколіннями, між селом і містом.
Віршовий розмір “Українське альфреско”: тристопний ямб.
Художньо-стильові особливості “Українське альфреско”: елегійну й разом з тим зворушливу картину
Тільки сусідським дітям можуть дід і баба подарувати свою ласку, дати гостинця. А потім – бути один для одного, як “остання в світі казка”, на яку, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.
Перед читачем виразно постає кольорова ілюстрація до народної казки, шо починається словами: “Жили собі дід і баба… ” На перший погляд, у поезії “Українське альфреско” перед нами з’являється ідилічна картина,
У другій строфі автор змальовує картину, за допомогою якої не лише передано одвічне прагнення українців до краси: “повен двір любистку”, “жоржини”, “вишні чорноокі”, а й показано діда та бабу як дбайливих господарів.
Тривожним сигналом порушеної ідилії є образ лелеки. За народним повір’ям, лелека приносить до оселі немовлят. Тож епітет “стомлений лелека” наводить читача на сумні роздуми.
За допомогою цього дієприкметника створюється інше семантичне поле: лелека стає символом нездійснених мрій подружжя та притлумленого роками болю.
У третій строфі крізь ідилічний сум проступають уже болючі, навіть трагічні ноти: “Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. / А потім довго-довго на призьбі ще сидять… ” Таким чином, у вірші “Українське альфреско” автор розмірковує про людську долю. В останній строфі Л. Костенко використовує символічний образ дороги. Золотий шлях в уяві читача викликає цілий асоціативний ряд: це і шлях, освітлений, осяяний сонцем; і шлях, дуже дорогий, рідний комусь, як спогад дитинства; і шлях, укритий золотим пилом у сонячнім промінні. Однак неозначені займенники “хтось” і “до когось” ще більше загострюють увагу на самотності стареньких людей.
Проте поезія не сприймається трагічно: життя стареньких не минуло безслідно. У назві поезії – глибинний підтекст – безсмертя українського народу.
Ця поезія – роздуми про Україну, її минуле, сучасне, тривога за майбутнє.
У вірші є ряд архетипних образів-символів: хата, дід, баба, лелека, вишні, дорога… За образом-символом “хата” стоять споконвічні мрії українця про заможне життя, добробут родини та уявлення про сенс життя. Основним засобом виразності є зорові образи.
Найуживаніший троп – метафора.
Примітки: Альфреско – техніка настінного живопису, яка полягає в нанесенні водяної фарби на вологу штукатурку.
Архетипні образи – це ті первинні образи-символи, які існують у підсвідомості кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі. Архетипними образами для українців є мати, дитя, родина, біла хата, рідна земля, лелека, соловейко, жайворонок, зозуля.
Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба – це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять. Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим шляхом золотим. Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
(2 votes, average: 4.00 out of 5)