Детальний Аналіз “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: філософська, патріотична лірика.

Жанр: Філософська медитація.

Мотив: стоїцизму, незламності, здатності за будь-яких обставин залишатися людиною.

Віршовий розмір: Ямб.

Художньо – Стильові особливості: Вірш сприймається як своєрідний монолог, як останнє слово несправедливо засудженого героя, звернене до неправедних суддів. Зі спокоєм, гідністю, упевнено, без найменшого натяку на каяття звучать перші рядки твору. Цей твір не декларація, а філософська медитація, у якій висвітлено глибокі почуття

автора. Він свідомий, що йде важкою дорогою на Голгофу, вказаною духовним подвигом Ісуса Христа, і йде свідомо, без нарікань на долю.

Біблійний образ хреста підтверджує справедливість справи, за яку боровся герой, – через асоціацію з образом Ісуса Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, що на ньому його розіп’яли. У вірші екзистенційні мотиви поєднуються з патріотичними. В. Стус трактує смерть як вищу, суто духовну форму існування людини, що дорівнюється вічності.

У поезії В. Стус підбиває підсумки пройденого шляху. Моральну силу вистояти, не схилитись героєві дає переконаність у тому, що правда – за

ним, що він жив так, як треба, як достойна людина: “… жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття”. Життя було сповнене добра, любові, діянь заради України, її народу.

Вірш починається словами про те, що герой не боїться смерті. І далі автор зазначає: до народу повернеться тільки тоді, коли “в смерті” обернеться “до життя” – і тоді в смерті з рідним краєм порідниться. І справді, В. Стус повернувся в Україну лише після смерті. А Україною він жив і марив, бо любов до України – сенс поетового життя.

Примітки: У творі сконцентроване життєве кредо поета; бачимо, мов витесаний на граніті, його портрет, головні риси характеру; окреслено трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у перемогу добра і справедливості. Для ліричного героя характерний стоїцизм, мужність, принциповість.

У поезії саме біль пише поетом, а не закута в систему світоглядних засад ненависть чи злоба. Митець боїться без міри стати жорстоким, адже усвідомлює й намагається умиротворити свої почуття, опанувати цільність світосприйняття, відчути поетичну гармонію буття, наповненого високим сенсом. Він задумується над необхідністю узагальнення свого життєвого шляху й наближенням його фізичного завершення.

Відчуває, що як поет, як духовна субстанція він незнищенний, тому заглиблюється в мотиви своєї поведінки, потерпає про збереження честі, внутрішньої порядності, особливо про те, щоб його вірші як документи художницького життя були щирими, відзначалися підвищеною образною лаконічністю.

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь. Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розів’ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже!

Мовчи! Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, позирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Детальний Аналіз “Як добре те, що смерті не боюсь я… ” Стус