ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури “Балада про соняшник”: ліро-епос.
Жанр “Балада про соняшник”: модерна балада.
Мотив “Балада про соняшник”: поетичного роздуму про суть мистецтва, його таїну; розкриття важливої ролі слова в людському житті.
Віршовий розмір “Балада про соняшник” : верлібр.
Художньо-стильові особливості “Балада про соняшник”: це глибоко асоціативний сюрреалістичний твір про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу в людині. Вірш побудований на характерних для
Твір І. Драча ліро-епічний, з напруженим сюжетом, невеликий за обсягом. Фантастичні елементи мають дещо іншу природу, ніж у народних баладах: метаморфоза відбувається на очах читача, вона не має трагічного підтексту. Сюжет позбавлений героїки, він побутовий,
Алегоричні образи соняшника і сонця у баладі І. Драча чітко вказують, про кого та про що йдеться – про поета і поезію, які самоздійс – нюються на основі буденних реалій. Вони розкривають приховані можливості творчого життя за законами краси, духовного злету. Такий рух пробудженого таланту від “земного” до “небесного” здійснюється у творі І. Драча через образ соняшника, що поєднує в собі ці дві сфери: порив до високості із закоріненням у рідний грунт. Ліричний сюжет зводиться до кульмінаційної думки: “Поезіє, сонце моє оранжеве!..”
У баладі великого значення надається ритмічно-інтонаційним особливостям віршування, смисловій точності слів та словосполучень, синтаксичному паралелізмові, що властиво для верлібру.
Примітки: І. Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна, – вид ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. А значить, “Балада про соняшник” не вкладалася в загальноприйнятому розумінні в рамки цього жанру, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. “Балада про соняшник” – твір незвичний. Йому притаманні баладні елементи фантастики (зокрема, олюднення образів соняшника й сонця, їх “одивнення” за рахунок навмисного заземлення, спрощення), особливий драматизм (адже справжнє потрясіння переживає химерний персонаж із зеленими руками й ногами від дивовижного видива – сонця на велосипеді).
У творі “Балада про соняшник” автор порівнює поезію із сонцем: сонце – єдина небесна зірка, що створює існування на землі; поезія – зірка на небі нашої свідомості, яка творить духовне життя. Без них на землі панували б холод, темрява, пустка, безчуйність. Холод гострих слів, темрява почуттів, духовне запустіння.
ІВАН ДРАЧ БАЛАДА ПРО СОНЯШНИК В соняшника були руки і ноги, Було тіло, шорстке і зелене. Він бігав наввипередки з вітром, Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці, І купався коло млина, і лежав у піску, І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі, Щоб вилити з вуха воду, І раптом побачив сонце, Красиве засмагле сонце,- В золотих переливах кучерів, У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді, Обминаючи хмари на небі… І застиг він на роки й століття В золотому німому захопленні: – Дайте покататися, дядьку! А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?! Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)