Тема твору нагадує людині: прокладаючи життєвий маршрут, варто пам’ятати, що багато в чому від людини залежить, буде цей маршрут чорпо-білим, сірим або кольоровим. Серйозним іспитом на життєвому шляху людини є кохання, особливо якщо мова йде про чеховських героїв. Справа, очевидно, в тім, що письменник уміє відкрити в повсякденних фактах їхню внутрішню глибину і складність, їхній нерозривний зв’язок з найважливішими питаннями життя людини. Про кохання А. П. Чехов пише по-різному. А залежить це від духовного світу його героїв, від розуміння
Світле почуття залишається після прочитання оповідання “Будинок з мезоніном”. Це твір про кохання добре і рятівне. Нам подобається зворушлива ніжність, з якою герой – художник – дивиться на кохану дівчину, Місюсь. Чехов пише про ту пору людського життя; що Ф. І. Тютчев чудово назвав “досвітньою”. Зовсім по-іншому бачить навколишній світ художник, коли Місюсь їде.
Йому стає, як і раніше, нудно жити. Нам зрозуміло і те, що автор не допускає слабкості, духовної пасивності героя, його відмови від боротьби за своє кохання.
Якщо ж простежити історію кохання лікаря Старцева і Котика,
Уся справа в тому, що кохання, схоже, і не було…
Однотипні ситуації оповідання дозволяють відтінити душевні зміни лікаря Старцева. Адже вже в першій сцені його знайомства з Туркіними була очевидна бездарність цього сімейства. Однак Старцеву було приємно “дивитися на молоду, витончену й, імовірно, чисту істоту, хоча грала Котик бездарно”. Через рік, коли Старцев ще сильніше захопився дівчиною, “вона захоплювала його своєю свіжістю, наївним виразом очей і щік”.
А побачивши Котика в декольтованому платті, Старцев приходив у такий захват, “що не міг вимовити жодного слова”. “Вона здавалася йому дуже розумною і розвиненою не по літах”. Слово “здавалася” доносить до нас досить важливий нюанс у відносинах головних героїв. Після отриманої відмови Старцев “не їв, не спав”… три дні.
У поєднанні зі словом “здавалася” дуже влучна чеховська подробиця. Через чотири роки, коли Катерина Іванівна сама освідчилася йому в коханні, у Старцева зажеврівся “вогник” і відразу, однак, згас. “Тепер йому не подобалися її блідість, новий вираз обличчя, слабка посмішка”. І він твердо вирішив: “А добре, що я тоді не одружився”.
Життя Старцева проходило безбарвно: без вражень, без думок. Кохання виявилося в його житті лише епізодом. Згадаймо, як звучав голос лікаря Старцева на перших сторінках розповіді: “О, як мало знають ті, хто ніколи не кохав! Мені здається, ніхто ще не написав так правильно про кохання. Навряд чи можна описати це ніжне, радісне, болісне почуття… ” Тепер же для нього вмерло все, вмер навіть його єдиний поетичний спогад…
Швидке переродження героя оповідання підготовлене більш ніж скромним багажем його особистості. Йому багато чого “здавалося”, але сильних почуттів у нього до Котика не було. Образом Іонича Чехов показав закономірну втрату и житті світлих емоцій. Проте оповідання з такою прозаїчною назвою “Іонич” дозволяє побачити барви щирої краси, почути чарівні звуки.
Нічний цвинтар, куди прийшов на побачення Іонич, таїть щось неповторне: тут м’яке місячне сяйво, тут присутні таїни, “що обіцяють життя вічне… ” Під впливом краси місячної ночі і роздумів про таїнство життя і смерті лікарю Старцеву “хотілося закричати, що він хоче, що він жадає кохання будь-що-будь”. Така жага – як сильна енергія, але вона швидко згасає. А слова Старцева про кохання звучать, як знак неприйняття сірої, однотонної дійсності.
Ні Старцев, ні Котик не були готові кохати… Ні спільних думок, ні спільного шляху в них немає… Критерію О. О. Блока: “Тільки закоханий мас право на звання людини” – їм було не осилити…
(2 votes, average: 5.00 out of 5)