Палата № 6 – це флігель для божевільних у провінційній лікарні. І одночасно це спосіб-символ російської поліцейської державності. Придивимося уважно до опису палати – воно як би роздвоюється: чи те це божевільний будинок, чи те в’язниця. Реалізм на грані символу тріумфує й у портретах мешканців палати. От сторож Микита: “сувора, випита особа, що нависли брови, що надають особі вираження степової вівчарки”. У Микити особа-символ, особа, типове й у лікарні для божевільних, і у в’язниці, і в поліцейській будці.
Настільки ж багатозначні
Перед нами хвороба, у концентрованому виді, що вмістила в себе вікові лиха вільнодумної російської інтелігенції, вікову долю переслідуваної, що повідомляє поза законом і здоровим глуздом, але живій і завзятій росіянці думки. Не випадковий в оповіданні й інший мотив: у свідомо перекрученому світі, що живе бездумно, по інерції, нормальним виявляється божевільна людина. Громів,
Він один протестує проти насильства, що зневажає правду. Він один вірить у прекрасне життя, що згодом запанує на землі
Антиподом Громова є доктор Рагин. Ця людина – втілений спокій і байдужість до мирського хвилювання. Він виправдує свою пасивність філософськи. Рагин переконаний, що суспільні зміни марні: зло у світі невикорінно, його сума перебуває в житті незмінної, а тому немає ніякого сенсу боротися з ним. Єдину гідну людину вихід – піти в себе, у свій внутрішній мир.
Вільне мислення – і повне презирство до суєти мирський!
Громов обурений такими міркуваннями Рагина: “Зручна філософія… і совість чиста, і мудрецем себе почуваєш”. Але зручна вона лише до пори до часу й при сприятливих життєвих обставинах. “Страждання нехтуєте,- продовжує Громов,- а мабуть прищеми вам дверима палець, так закричите в
Все горло!”
Бесіди Рагина із Громовим підслухує товариш по службі доктора й строчить на нього політичний донос. А оскільки політична неблагонадійність у Росії ототожнювалася з божевіллям (згадаємо долю Чаадаєва в житті й Чацкого в
Літературі), Рагин оголошується божевільним і попадає в палату № 6. Наступає передвіщене Громовим відплата за його “зручну” філософію
Герой стає жертвою власного потурання, йому дається шанс на практиці перевірити свої принципи, свою правоту. У палаті для божевільних наступає запізнене прозріння. Рагин не витримує, він хоче вбити сторожа Микиту, бігти, відновити справедливість. Він дійсно “кричить в усі горло”. Але із протестом і бунтом герой спізнився. І у фіналі оповідання Рагин умирає від залізних кулаків Микити й супутнього їм апоплексичного удару.
Символічний зміст чеховського оповідання відчув одареннейший росіянин письменник Н. С. Лєсков: “Усюди палата № 6. Це – Росія… Чехів сам не думав того, що написав (він мені говорив це), а тим часом це так. Палата – це Русь!”
Тема “маленької людини” у російській класичній літературі є така ж вічної, як тема батьків і дітей (взаимооотношений і зміни поколінь), тема честі й людського достоїнства, тема особистості й держави. До неї неодноразово зверталися такі великі гуманісти, як А. С. Пушкін (“Станційний доглядач”, “Мідний вершник”) і Н. В. Гоголь (“Шинель”). Ф. М. Достоєвський і А. П. Чехов також не обходять стороною цю тему.
Походження кожного з письменників зіграло отут не останню роль. Як Чехов, так і Достоєвський провели своє дитинство в суспільстві “маленьких людей”. Один – у лікарні для бедних на Божедомке в Москві, іншої – у крамниці колоніальних товарів у Таганрозі. Імовірно, уже тоді сформувалися погляди майбутніх письменників на “слабких миру цього”.
У творчості обох письменників можна зустріти героїв, аналогічних гоголівському Акакию Акакиевичу. Чиновник Черв’яків, що випадково пчихнув на лисину генерала (“Смерть чиновника”), Липа (“У яру”), Катерина Іванівна й Лизавета (“Злочин і покарання”) однаково безправні й пригноблені. Ці герої викликають до себе жалість і співчуття.
Однак герої Чехова зовсім не схожі на героїв Достоєвського. Що обмежує й принижує “маленької людини”? У Чехова це страх і трепет перед начальниками, раболіпство, бажання стиснутися й “влізти у футляр”.
Героїв же Достоєвського принижує бідність, убогість. Вони часто стають жертвами фізичного насильство, піддаються побоям, привселюдно ображаються
Яке страждання випробовують “маленькі люди”? Що є причиною цих страждань?
“Маленькі люди” Достоєвського мучаються від свідомості своєї вбогості, від безвихідності, від неможливості змінити положення речей. А головними джерелами страждань є гріхи, що супроводжують убогості: пияцтво й безвідповідальність Мармеладка, що прекрасно усвідомлює своє положення, але при цьому нічого не намагається робити, щоб урятувати себе й сім’ю; проституція Соні; сухота й божевілля Катерини Іванівни. Герої Достоєвського сприймають убогість як тяжку, огидну хворобу. Всі страждання героїв Достоєвського мають єдину причину – бідність, тобто соціально детерміновані
Мучення героїв Чехова мають інші причини. Так, ямщик з оповідання “Туга” не може поділитися своїм горемс навколишніми, його ніхто не хоче слухати. Липа страждає від бессилю й лагідності, а потім і від безкарності вбивці своєї дитини. Учитель грецького Беликов хворий своїм прямо-таки маніакальним страхом “а як би чого не вийшло”.
Він боїться порушити закон і не догодити владу імущим. В остаточному підсумку страждання “маленьких людей” у творчості Чехова викликані жорстокістю й нелюдськістю дійсності, що оточувала, які часом приводять навіть до щиросердечної хвороби (згадаємо Громова й Рагина з оповідання “Палата № 6”).
Герої Достоєвського не самотні. Вони знаходять деяку розраду в 482
Спілкуванні один з одним. Мармеладов ділиться своїм горем з Раскольнико-вим (і той розуміє його), Соня й Лизавета разом утішаються читанням Євангелія, у самого Раскольникова є вірний, чесний і відданий друг Разумихин.
У Чехова герої найчастіше страждають від самітності. Їх ніхто не хоче або не може зрозуміти. Так, Рагин, незважаючи на те що мав приятеля, так і не зміг знайти з ним загальна мова. Він змушений відвідувати душевнохворого Громова, тому що той найкраще його розуміє. Доктор Старців, що прожив багато років у повітовому місті й имеющий більшу лікарську практику, так і залишився самотнім.
Але він уже не почуває своєї самітності, тому що все людське в ньому давно вже вмерло. Жива єдина пристрасть – “збирати гроші”. Саме ця пристрасть і перетворила доктора Старцева в обрезклого Ионича.
“Слабкі миру цього” з роману “Злочин і покарання” мають аж ніяк не маленькі душі. Достоєвський показує їх явну моральну перевагу над сильними миру цього. Згадаємо сцену несправедливого обвинувачення Соні Лужиним у злодійстві.
Або останнє побачення Дуни й Свидригайлова. Ці герої прийшли або зрештою прийдуть до переосмислення життя й очищенню стражданням. Так наприкінці роману відроджуються до нового життя Соня й Розкольників
У чеховській прозі небагато таких героїв, але зате багато таких, які зовсім не виявляють якого-небудь духовного життя. Ярчайший приклад – герой оповідання “Товстий і тонкий”. Хіба може викликати співчуття герой, що подобострастно кланяється, що забуває про власне достоїнство лише тому, що його колишній товариш має більше високого чина.
Такому героєві Чехов відмовляє всочувствии.
Як бачимо, у творчості двох письменників тема “маленької людини” розкрита по-різному. Герої Достоєвського живуть духовним життям, каються й утішаються. Головною причиною їхніх страждань є причина соціальна – убогість
Більшість чеховських героїв не мають потреби матеріально, але їхній духовний мир вузький, іноді й зовсім відсутні, тому що часто благі пориви стають лише спогадом, а ситий і стійкий побут – саме тим футляром, через кришку якого неможливо достукатися до душі людської (оповідання “Ионич”). Вони статичні. Ці герої викликають тільки глузування й презирство
(1 votes, average: 5.00 out of 5)