1. Майстерність байкаря Крилова. 2. Російський колорит байок. 3. Новаторство Крилова 4. Алюзія в байці. Справа в тому, що в кращих байках Крилова немає ні ведмедів, ні лисиць, хоча ці тварини, здається, і діють у них, але є люди, і притім росіяни люди.
В. Г. Бєлінський Перша книга байок И. А. Крилова з’явилася в 1809 році.
Традиційний жанр байки, що повторюються сюжети, образи Крилов успадкував від своїх попередників: Ж. Лафонтена, езопа, А. П. Сумарокова, В. І. Майкова, М. Н. Муравьева, И. И. Дмитрієва, постачивши байку своїм індивідуальним складом.
Це живі характери.
Вони настільки реалістичні, що запам’ятовуються відразу й стають притчею в язицех. Хто з нас не пам’ятає Слона й Моську, Ворону й Лисицю, Вовка і Ягня? Уникаючи розпливчастого викриття загальнолюдських пороків, байкар обертає нашу увагу на пороки певних шарів суспільства.
Його герої стали не умовними типажами, як було раніше в байках, а конкретними, вони мають свій характер, своя індивідуальність Від
У байках Крилова відбитий російський національний колорит. “Крилов виразив – і, треба сказати, виразив широко й повно – одну тільки сторону російського духу – його здоровий, практичний зміст, його досвідчену життєву мудрість, його простодушну й злу іронію. Багато хто в Крилові хочуть бачити неодмінно байкаря; ми бачимо в ньому щось більше Байка тільки форма… Умінням чисто по-російському дивитися на речі й схоплювати їхню смішну сторону у влучної іронії володів Крилов з такою полнотою й свободою.
Про мову його нема чого й говорити: це невичерпне джерело руссизмов; байки Крилова не можна перекладати ні на яку іноземну мову”, – говорив В. Г. Бєлінський.
Говорячи про недоліки людей, Крилов, як і езоп, виводить мораль буквально у двох рядках. Але всі ці рядки стали прислів’ями й приказками: “Віз і нині там”, “А Ларчик просто відкривався”, “Нечеми судять точно так: у чому користі не зрозуміють, то все в них дрібниця”, “У сильного завжди неспроможний винуватий”, “З вовками інакше не робити світовий, як знявши шкіру з них геть”, “Ти все співала? Це справа: так мабуть же, попляши!”, “А ви, друзі, як не сідаєте, усе в музиканти не годитеся”.
Крилов завжди опирається на поголоску, на народну думку, не висловлює свою думку як особисте. Тому його лаконічна мораль так схожа на народні прислів’я й приказки. До Крилова російська байка розвивалася по классицистическим і сентименталистским канонах, будучи тільки моралістичним жанром.
Творці росіянці классицистической байки – Сумароков і Майков – створювали комічний ефект, змішуючи високий і низький склад. М. Н. Мурах, основоположник росіянці сентименталистской байки, уважав, що в байці не повинне бути нічого грубого й вона, на противагу классицистической, повинна бути написана легким і приємним складом. И. А. Крилов створив байку, близьку й зрозумілу всім своєю життєвістю. Іноземні сюжети він легко переносив на російський грунт, занурюючи їх у національний побут, виписуючи національні характери.
Його байка не обмежена ніякими рамками, мова байок Крилова буяє розмовними елементами, народними просторечиями.
У цих байках багато деталей російського побуту: “Що за юшка! Так як жирна; Начебто янтарем затягнула вона. Потіш же, миленький дружочек!
От лещик, потрухи, от стерляді шматочок! Ще хоч ложечку! Так кланяйся, дружина!
” У селі, у свято, під вікном Поміщицьких хором, Народ юрбився. На Білку в колесі позіхав він і дивувався. При цьому Крилов зберіг у своїй байці основні ознаки жанру – алеГорею, конфликтность сюжету, двуплановое оповідання.
Байкар наповнив російські народні прислів’я новим змістом, використовуючи їхню мудрість у своїх байках. Завдяки цьому образи тварин мають влучний сатиричний підтекст, у якому виражений погляд народу на происходящее в реальному житті. У кожній тварині домінує одна риса, властивій людині – легковір’я, хитрість, дурість, жадібність, легковажність, зарозумілість.
Сюжети байок легко вписуються в російський побут, Крилов також користується історичними алюзіями, які з легкістю міг розшифрувати його сучасник.
Звичайно, для сьогоднішнього читача необхідні пояснення, що “Вовк на псарні” – це Наполеон, а Ловчий – Кутузов. ” Послухай-Ка, сусід,- Отут ловчий перервав у відповідь, – Ти сірий, а я, приятель, сивий, И вовчу вашу я давно натуру знаю; А тому звичай мій: З вовками інакше не робити світовий, Як знявши шкіру з них геть”. І відразу випустив на Вовка гончих стаю. Ця патріотична байка умовно зображує події 1812 року, але це не проста алеГорея, адже байка й у відриві від історичних образів має моральний сенс. Але образ Вовка-Наполеона настільки стійкий, що на ілюстраціях його зображують у наполеонівської треуголке.
У байках “Риб’ячий танець” і “Строкаті вівці” є присутнім гостра критика на царя. Цар-Лев не цікавиться долею підданих, а вільнодумців знищує, лицемірно висловлюючи співчуття. Тут в образі лева впізнається Олександр I. Крилов засуджував насильство над кріпаками, і ці політичні натяки не спускали йому з рук.
Відкрито протестувати в той час ніхто, на жаль, не міг.
Байки Крилова – і побутові, і політичні – народні за своєю формою й мові, у них виражене народна думка і його ідеали. Вони відтворять картини російської дійсності. Недарма байкар залишився в російській літературі мудрим оповідачем “дідусем Криловим”.
Багато поколінь виросло на його байках, що зберегли принадність живого російського мовлення.
Байки Крилова дуже вплинули на російську літературу, творчість А. С. Грибоєдова, А. С. Пушкіна, Н. В. Гоголя
(1 votes, average: 5.00 out of 5)