Байки І. А. Крилова – прекрасна школа спостережень життя, явищ, характерів. Байки зацікавлюють і динамічними сюжетами, і зображенням характерів дійових осіб, зокрема тварин, комах, птахів. Однак тварини, комахи і риби у байках, за влучним висловом І. Франка, “одною бровою підморгують на людей”.
Тож кожна прочитана байка викликає у людини роздуми.
Читаючи байку “Дем’янова юшка”, розумієш: історія, яку розповідає автор, зовсім не про конкретних Дем’яна та Фоку й не про юшку та надмірну гостинність. Дем’ян уособлює такі
Невміння працювати спільно, дбаючи про загальну справу, а не про власні уподобання, уособлюють персонажі байки “Лебідь, Щука й Рак”. Останній рядок цієї байки – “Та тільки віз і нині там” – став крилатим висловом. Іноді за допомогою цих слів характеризують стан справ людини, яка не здатна завершити розпочате. Байка допомагає зрозуміти: перш ніж узятися за якусь справу, треба добре зважити і свої можливості, і можливості своїх
Невігласів і неуків викриває І. А. Крилов у байці “Мавпа й окуляри”. Деякі люди дуже схожі на персонажа байки: не здатні зрозуміти якесь явище, вони заперечують або забороняють його.
Чимало дійових осіб байок І. А. Крилова ніби прийшли з народних казок. Їхні “характери” добре відомі, але автор створює такі ситуації, в яких розкривається їхня сутність.
Лисиця – персонаж багатьох казок. Цей образ використовують, коли треба зобразити хитрість, лукавість. У байці “Ворона і Лисиця” саме хитрощі допомагають Лисиці заволодіти шматком сиру.
Але байка засуджує не лукавість і хитрощі, а підлабузництво і тих, хто вірить будь-яким словам, аби тільки вони були приємними.
Отже, байки І. А. Крилова викривають різні вади людських характерів і навчають мистецтву жити гідно.
Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.
Езоп – легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій.
У байці “Вовк та ягня” характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк – силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.
На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі “У сильного безсилий винен завсігди…”.
У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.
На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності.
На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки.
Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: “Сказав – і в темний ліс Вовк поволік Ягня” – водночас очікувані і несподівані.
Читач від самого початку знав, що так мало статися, але, спостерігаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.
Отже, у байках Езопа і Крилова спільним є сюжет, персонажі і навіть мораль. Байка Єзопа написана прозою, а Крилова віршами. Але, на мою думку, найголовніше, що відрізняє ці дві байки – це саме читацьке сприйняття творів. Байка Єзопа звернена, так би мовити, до розуму читача.
А байка Крилова – до його серця.
Байка – це невеликий прозовий або віршований твір алегоричного змісту і повчального характеру, один із найдавніших жанрів літератури. Ще у V ст. до нашої ери були популярні байки, автором яких вважався давньогрецький раб-горбань Езоп. Вони так сподобалися людям, що розійшлися по всіх країнах і пережили не лише століття, а цілі тисячоліття.
Сюжети Езопових байок запозичувалися й розвивалися у різні історичні епохи і різними народами.
Наприклад, римський поет Федр, що жив у I ст. н. е., надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст. Усвоїх творах “Вовк та ягня”, “Вівця, пес та вовк”, “Кібець та голуби” й багатьох інших він виступав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.
Італієць Леонардо да Вінчі, видатний діяч епохи Відродження, вкладав у байки своє оптимістичне життєрадісне ставлення до оточуючого світу, свою віру в добро. Це дуже помітно, коли читаєш його байку “Лев і Ягнятко”.
Відомий французький байкар Жан де Лафонтен теж запозичував античні сюжети, але не наголошував на повчальних висновках, для нього головною була розповідь про смішний або безглуздий випадок, проте не позбавлена народної мудрості.
Для байок польського літературного діяча Ігнатія Красицького характерні яскравий гумор і дотепність, виразні художні образи.
Традиції байкарства продовжив талановитий російський письменник І. Крилов. Його байки – цілі “повісті, комедії” – за влучним висловом В. Бєлінського. І висміює, критикує він не лише окремі вади людей, а й певні історичні події та суспільні явища в тогочасній кріпосницькій Росії.
Є такий відомий вислів: “Здається, байка просто бреше, А справді правду ясну чеше…”. І це дійсно так. Ми читаємо про смішних і незграбних, лінькуватих, брехливих чи жорстоких звірів, але добре розуміємо, що йдеться про нас, людей, про наші вади, яких необхідно позбуватися.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)