БАЙКИ
Ви ще в молодших класах вивчали байки Леоніда Глібова і, напевно, добре пам’ятаєте, що байка – це коротенький твір, здебільшого написаний віршами; що діють у ньому в основному тварини, але говорять і поводяться вони, як люди; що в байці розповідається дуже коротенька історія, сенс якої підводить до загальної, всім зрозумілої й обов’язкової моралі. Як правило, в останніх (або в перших) рядках автор прямо виголошує мораль, заради якої написано байку. Того, хто пише байки, називають байкарем.
Байки писалися у найдавніші часи,
Адже, коли вірити переказам, це було дві з половиною тисячі років тому в Давній Греції.
Давні греки вимовляли його ім’я інакше – Айсопос. Вони розповідали, що він був рабом – невільником, за походженням не греком, а чужоземцем – фракійцем чи фрігійцем, дуже негарним на вигляд: у нього було чимале черево, велика голова, а на спині горб. Проте відзначався неабияким розумом.
Про мудрість Езопа складалися цілі легенди, які свідчили, що він був розумніший
Байки Езоп будував як алегоричні розповіді, тобто він використовував іномовлення: живою розмовною мовою розповідається проста буденна історія, а висновки з неї роблять узагальнені, придатні для будь-якої людини, що потрапила в подібну ситуацію. Таким чином, користуючись езоповою мовою, можна було в усі часи висміювати і викривати людські недоліки, вади, державні негаразди.
Езоп написав кілька сотень байок. Більшість з них була зібрана в окрему книгу вже після його смерті. Великим прихильником, популяризатором і перекладачем езопових байок латиною був римський автор Федір, якому також належить багато байок.
А вже пізніше, у XVIII ст., давні байки перекладав французькою мовою і складав нові Лафонтен.
Багато зробили для розповсюдження і розвитку жанру байки в українській літературі Григорій Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Леонід Глібов, Іван Франко. Успішно переробляли сюжети відомих байок і створювали власні Олександр Сумароков, Іван Крилов у російській літературі.