Дехто з українських дослідників-фольклористів 19 ст. не розмежовував понять “казка” та “байка”. Так, Ф. Колесса під байкою розумів “оповідання, де головні дієві особи звірі: люди виступають у них рідше і тільки в підрядних ролях”256, тому вважав байку тим самим жанром, що й казка про тварин. М. Грушевський теж між термінами “казана” (“казка”) та “баяна” (“байка”) ставив знак рівності.
У ході розвитку фольклористичних досліджень зауважено та зафіксовано ряд суттєвих відмінностей між цими двома жанровими
Кожен персонаж є втіленням певної людської позитивної риси або вади. Такий перехід від анімістично-культового ставлення до тварин до їх алегоричного трактування належать до пізнішого часу, коли світ природи у свідомості людей вже втрачав первісну сакральність. Навчившись приручати диких звірів, боротись проти хижаків за допомогою зброї, використовувати природні багатства для власної
В. Гнатюк виділяв байки епічні, дидактичні та сатиричні і наголошував на людській природі звірів, зображених у них: “Звірі мають душу, звірі думають, звірі плачуть, звірі сміються, звірі розуміються на титулах і віддають собі усякі почесті, звірі знають бога, звірі знають святих, звірі знають монастирі та мощі святих, звірі знають гріх, звірі ходять до ворожбитів, звірі знають письмо і самі читають та пишуть, звірі знають родинне життя так, як люди, звірі влаштовують собі відпочинок і розваги, мають громадські організації (вибирають війтів, царів, останні призначають міністрів та урядовців), ведуть бесіди з людьми”.
Сучасні дослідники байки визначають основні риси жанру та його відмінності від Казки про тварин у такий спосіб. Перш за все співвідношення між людьми та тваринами у казці та байці різне: “Поширена думка, начебто в казках під тваринами маються на увазі люди, так як це має місце в байці. Така думка, безперечно, помилкова. На відміну від байки казці абсолютно не властивий алегоризм.
У казках повадки звірів, відмінності у їх характерах нагадують людей і тим викликають усмішку, але образи тварин не є образами людей в Цілому, так як це зустрічається в байці. Казки про тварин як жанр не переслідує сатиричних цілей, не служить цілям висміювання”. “Якщо казка – як алегорична, так і повчально-розважальна – багатоепізодна, то байка найчастіше розгортає один епізод, один випадок, факт. У казці діє група персонажів, які говорять, борються, хвилюються.
Конфлікт казки базується на взаємодії їхніх стосунків. Конфлікт у байці – це результат зіткнення двох прямо протилежних за характером образів, до того ж один із них головний, другий – переважно коментує його вчинок”. При цьому в зображенні центрального персонажа байки основний акцент робиться на його найяскравішій рисі характеру (позитивній або негативній).
Байкам у більшій мірі, аніж казкам про тварин властиві образи звірів, які не живуть на слов´янських територіях, – лева, мавпи тощо.
B. Гнатюк думав, що “появу екзотичних звірів у байках можна пояснити двояко: а) або наш народ жив колись у таких місцях, де жили й ті звірі, і заховав про них пам´ять (менше правдоподібно); б) або байка примандрувала до нашого народу з тих країв, де жиють ті екзотичні звірі”.
Є й інші відмінності: “У порівнянні з казкою байка здебільшого невелика за розміром; увага оповідача тут зосереджується переважно на одному якомусь моменті з життя звірів; образи у байці більш абстрактні, менш індивідуалізовані, сповнені передусім філософського змісту. Характерним для байок є не широта охоплення життєвого матеріалу, не епічність відображення різних сторін життя звірів, а філософське осмислення й оцінка якогось яскравого факту. Так закономірно з´являється у байці узагальнення у формі більш або менш чітко сформульованої “моралі”, що здебільшого наводиться в кінці твору”.
Мораль – це особливий елемент байки, своєрідний висновок, що допомагає слухачам глибше зрозуміти основну ідею, закладену в творі. Так, у байці “Бджоли і ведмідь”, в якій оповідається про відвагу малих комах, що зуміли перемогти великого і самовпевненого звіра, який крав мед, вкінці подається мораль: “Тут така наука: і малими, но сполученими силами можна много доброго зділати і від ворогів оборонитись”. У байці “Журавель і невдячний вовк” на завершення подається висновок: “Видите, діточки, як то не красно бути невдячним”.
Мораль байки про мишу, що перегризла сітку, в яку потрапив лев (“Як миша віддячила Левові”), така: “А наука для нас з того яка?.. Не горди ніким, хоть би найслабшим і найбіднішим, бо і най-слабший, і найбідніший може тобі в пригоді велику услугу зробити”; у байці “Вовк в овечій шкурі” – “З того єсть така наука: не суди чоловіка по его поверхности, но по его поступках, по его ділах”. Подекуди мораль висловлюється короткою приказкою чи примовкою: “Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою” (“Лев і комарі”); “Отже, маленьке, а може зробити діло важненьке” (“Як білка допомогла ведмедеві”).
Проте мораль у байках не обов´язково мусить виступати у формі узагальнення. Часто такий підсумок не прямо сформульований, а лише органічно випливає з твору. Наприклад, у байці “Вовк та Собака” висновок подається у останній репліці вовка: “А-а!
Тоді прощай, собако, лучче я голодуватиму, та на волі житиму!”; а у творі “Чому вовк не схотів собачого життя” – “Мені свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю”. Остання репліка ведмедя є мораллю байки “Чоловік і Ведмідь”: “Видиш, синець загоївся, але слово, що-с мене змашкарив, не загоїлось”.
Часом ідея твору закладена у словах випадкового очевидця події. Приміром, у байці “Кінь і Осел”, головні герої якої, не даючи один одному переходу через вузький міст, попадали у воду, а “на ту пору бігла по мосточку собака, розпитала, з якої причини вони попадали, сказала їм: “Обидва ви дурні! Гордость і глупость між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би другому дорогу, то все було б по-хорошому” . У деяких творах мораль висловлюється у віршовій формі, напр., у байці “Кіт і Пес”:
Потрудись, побігай, а тоді вже обідай; Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту.
Подекуди байка завершується так, що слухач сам повинен дійти до розуміння ідеї. Такою є кінцівка твору “Дві білки і лисиця”. Білки, сперечаючись про те, як поділити знайдений горіх, доручили це лисиці, а та “по сих словах передала білкам порожнії скорлупи, зерно ж положила собі в рот і утекла”.
Отже, мораль байки можна висловити народною приказкою “Де двоє б´ються, там третій користає”, але слухач сам повинен зробити цей висновок. Іноді до цього спонукає риторичне запитання, яким завершується оповідь: “Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?” (“Хвалькувата муха”).
З розвитком жанру в байках поряд з алегорією все частіше зустрічається гумор, іронія, сарказм. У новітніх зразках, окрім осміювання вад чи негативних людських рис, з´являється гостре викриття суспільних пороків. Прикладом є байка “Як постраждали заєць, собака і кінь”: зайця було звільнено з роботи, бо він косий, і не так глянув на приїждже начальство; вірного собаку прогнали за те, що при знатних гостях, замість того, щоб лизнути, гавкнув; а кінь позбувся роботи, бо на його місце прислали осла з дипломом. Викривальний тон підсилюється останньою іронічною фразою: “Як добре, Що такого не буває межи людьми”.
У таких байках важливого значення набуває езопова Мова (замаскований спосіб висловлення думок з натяками, недомовками).
Будучи зовні подібними до казок про тварин, байки відрізняються призначенням, оскільки казка не має на меті моралізування. Але іноді окремі оповіді можна віднести водночас і до байок, і до казок, в залежності від того, як розказана Історія. Вправний оповідач зуміє з казки про тварин зробити байку, долучивши повчальний елемент та кінцевий висновок-мораль.
Отже, визначаємо байку як коротку алегоричну оповідь повчального, гумористично-сатиричного характеру, головні персонажі якої є втіленням людських рис, і в основі якої лежить загальнолюдський, соціальний чи побутовий конфлікт.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)