В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям…
Ти прийди, моя далека, Через хащі вечорові, – Обернись хоч в тінь лелеки І розправ крилаті брови,
Підніми очей зіниці, Підведи до сонця профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести чіпляють строфи!?
Над Собором, як на релі, Звуть вони Тебе юрбою, – Архітектора Растреллі Посилають за Тобою. Посилають… Голуб сизий – Голуб сизий тихо тужить…
У кімнаті сонця ризи, І Любов Надію кружить.
Сонця ризи… – Сонце, сальви!
Розмальована, як мальва, – Квіти, золото і шлак…
На плече коса, – ой, леле! – Смуток сходить над бровою… І Растреллі, і Растреллі Йде, мов джура, за Тобою.
Ти усіх отак манила, Неприречена нікому, – У стрічках од скоростріла І в диму пороховому.
Нецілована, незнана, Недоклична – й все кохана, Полум’яна й все похмура… Вірний кінь слідом, як джура.
Мить прийшла, і мить відплила Провела лиш тінь знайому: …У стрічках од скоростріла… …І в диму пороховому…
Пропливла на сизім тлі Й знову канула в імлі. …………………. Вибухає ніч
За любов ми йшли фронтами, Серце кинувши під коні.
Гомін… Буря… Коні… Тіні…
Передзвони. Перегули… В далині розбитій, синій, Там ми молодість забули.
Розімчали коні серце, Рознесли його степами, Аж під хмари в буйнім герці Стала молодість стовпами.
Коні… Тіні… Передзвони. Перегуки.
Канонада… Хтось підкови срібні ронить. Погасає…
Тоне… Пада…
Догорає, догорає Синій вечір десь за краєм.
Обернулась, не сказала І не сказана пропала. І немає…
Поховав в далекій рудні. Придавили зір повіки. Діти буднів, діти буднів Розвіталися навіки.
За любов у громі криці Загубивсь твій ніжний профіль… Ну, чого кричать так птиці, На хрести чіпляють строфи!?
Путь далека. Путь нелегка. Непроглядна. Недоклична.
Загубилась тінь лелеки… Беатріче…Беатріче!.
В час вечірній, час печальний Я Тебе чекаю в храм мій. – У кімнаті сонця сальви І махорки тиміям…
1925 .
(2 votes, average: 4.00 out of 5)