Шумлять у скринях зеленаві зерна льону, Масний і теплий пил вирує у олійнях. Щораз в корявих липах спалахне прокльоном Душа зелена, гнівна і незаспокійна.
Черві не піддається буйний струм життєвий, З дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі За сонце, що його в червоний мох розчеше.
Червона сажа заходу вкриває липи, Що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я, І струни листя замовкають наглим схлипом Під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв.
Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном, Коли, мов квіт, коханцям
Знічев’я затихає в навіженім гімні, Немов макуха, що олією спливає, І ллються струмені шалені і нестримні В коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.
Дивіться: це пожежа світу, буря первнів, Рослини моляться, шаліє кожен колір, Із споду у коріння дмуть вітри підземні, Аж липа, мов кларнет, заграє перша соло.
Ось димарі землі, ось куряться дерева В зеленім, золотавім і багровім димі. В соломі мряки пні, верхів’я у прощальній Завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.
І сонце заходу і літо й липи мрійні, Змінливість вічну світу ввечері і вранці, Я прославляю невгомонний труд в олійні, Горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.
11 грудня 1935.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)