Зіткнення “століття нинішнього” і “століття минулого”

Не можна не погодитися з Гончаровим, що фігура. Чацкого визначає конфлікт комедії – конфлікт двох епох. Він виникає тому, що в суспільстві починають з’являтися люди з новими поглядами, переконаннями, цілями. Такі люди не брешуть, не пристосовуються, не залежать від суспільної думки.

Тому в атмосфері низькопоклонства й чиношанування поява таких людей робить їхнє зіткнення із суспільством неминучим. Проблема взаєморозуміння “століття нинішнього” і “століття минулого” була актуальна для часу створення Грибоєдовим комедії

“Горі від розуму”, актуальна вона й у наші дні. Отже, у центрі комедії – конфлікт між “однією розсудливою людиною” (по оцінці Гончарова) і “консервативною більшістю”.

Комедія Грибоєдова розповідає про гору людини, і горі це виходить від його розуму. Тому що розумних людей реакціонери вважали вільнодумцями. Саме на цьому засноване внутрішній розвиток конфлікту Чацкого й навколишньої його фамусовской середовища, конфлікту між “століттям нинішнім” і “століттям минулої”.

“Століття минулий” у комедії представлений рядом яскравих типів. Це й Фамусов, і Скалозуб, і Репетилов,

і Молчалин, і Ліза, і Софія. Одним словом, – їхня безліч. Насамперед виділяється фігура Фамусова, старого московського дворянина, що заслужив загальне розташування в столичних колах.

Він привітний, чемний, дотепний, весел, загалом, – привітний хазяїн. Але це лише зовнішня сторона. Автор розкриває образ Фамусова всебічно. Це переконаний кріпосник, лютий супротивник освіти. “Зібрати всі книги б так спалити!” – викликує він.

Чацкий же, представник “століття нинішнього”, мріє “у науку вперить розум, що алчет пізнань”. Його обурюють порядки, заведені у фамусовском суспільстві. Якщо Фамусов мріє повигоднее видати заміж свою дочку Софію, прямо говорячи їй (“Хто бідний, той тобі не пари”), то Чацкий жадає “піднесеної любові, перед якою мир цілий… – порох і суєта”.

Прагнення Чацкого – це служити батьківщині, “справі, а не особам”. Він нехтує Молчалина, що привикли догоджати “всім людям без изъятья”: Хазяїнові, де доведется жити, Начальникові, з ким буду я служити, Слузі його, що чистить плаття, Швейцарові, двірникові, для избежанья зла, Собаці двірника, щоб ласкаво була!

Усе в Молчалине: поводження, слова – підкреслюють малодушність аморальної людини, що робить кар’єру. Чацкий з гіркотою говорить про таких людей: “Молчалини блаженствують на світі!” Саме Молчалин краще всіх улаштовує своє життя. По – своєму він навіть талановитий.

Він заслужив розташування фамусова, любов Софії, одержав три нагороди. Двома якостями свого характеру він дорожить найбільше: помірністю й акуратністю

У взаєминах Чацкого й фамусовского суспільства розкриваються й висміюються погляди “століття минулого” на кар’єру, на службу, на те, що найбільше цінується в людях. До себе на службу Фамусов бере тільки рідних і близьких. Він поважає лестощі й низькопоклонство.

Він хоче переконати Чацкого служити, “на старших дивлячись”, “підставити стілець, підняти хустку”. На що Чацкий заперечує: “Служити б рад, прислужуватися нудно”. Чацкий дуже серйозно ставиться до служби. І якщо Фамусов ставиться до неї формально, бюрократично (“підписано, так із плечей геть”), те Чацкий говорить: “Коли в справах – я від веселощів ховаюся, коли дуріти – дурію,” змішувати два цих ремесла є тьма вмільців, я не з їхнього числа”.

Про справи фамусов турбується тільки з одного боку, боячись смертельно, “щоб безліч не накоплялася їх”.

Іншим представником “століття минулого” є Скалозуб. Саме такого зятя мріяв мати фамусов. Адже Скалозуб – “і золотий мішок, і мітить у генерали”.

Цей персонаж уклав у собі типові риси реакціонера аракчеєвського часу. “Хрипун, удавленник, фагот. Сузір’я маневрів і мазурки”, він такий же ворог освіти й науки, як і Фамусов. “Ученістю мене’ не обморочиш”, – говорить Скалозуб

Зовсім очевидно, що сама атмосфера фамусовского суспільства змушує ^представників молодого покоління проявляти свої негативні якості. Так Софія використовує свій гострий розум для відвертої неправди, поширюючи слух про божевілля Чацкого. Софія цілком відповідає моралі “батьків”. І хоча вона розумна дівчина, із сильним, незалежним характером, гарячим серцем, мрійливою душею, однаково помилкове виховання прищепило Софії багато негативних якостей, зробило її представницею загальноприйнятих у цьому колі поглядів.

Вона не розуміє Чацкого, вона не доросла до нього, до його гострого розуму, до його логічної нещадної критики. Не розуміє вона й Молчалина, що “любить її за посадою”. У тім, що Софія стала типовою панянкою фамусовского суспільства, вона не винувата

Винувате суспільство, у якому вона народилася й жила, “вона загублена, у духоті, куди не проникав жоден промінь світла, жодна струмінь свіжого повітря” (Гончарів “Мильон роздирань”).

Дуже цікавий ще один персонаж комедії. Це Репетилов. Він зовсім безпринципна людина, “пустомеля”, але він єдиний уважав Чацкого “високим розумом” і, не вірячи в його божевілля, назвав зграю фамусовских гостей “химерами” і “дичиною”.

Таким чином, він хоч на одну сходинку виявився вище їх усіх. “Так! Протверезився я сповна!” – викликує Чацкий наприкінці комедії. Що ж це – поразка або прозріння?

Так, кінець у цього добутку далеко не веселий, але прав Гончарів, що сказав про фінал так: “Чацкий зломлений кількістю старої сили, нанеся їй у свою чергу смертельний удар якістю сили свіжої”. І я повністю згодна з Гончаровим, що вважає, що роль всіх Чацких – “страдательная”, але в той же час завжди “победительная”.

Чацкий протистоїть суспільству невігласів і кріпосників. Він бореться проти знатних негідників і підлабузників, шахраїв, шахраїв і донощиків. У своєму знаменитому монолозі “А судді хто”… він зірвав маску з підлого й вульгарного фамусовского миру, у якому російський народ перетворився в предмет купівлі й продажу, де поміщики міняли людей – кріпаків, що рятували “і честь, і життя… не раз” на “борзі три собак”. Чацкий захищає теперішню людину, гуманність і чесність, розум і культуру.

Він захищає російський народ, свою Росію від поганого, відсталого й відсталого. Чацкий хоче бачити Росію грамотної, культурної. Він захищає це в суперечках, розмовах з усіма діючими особами комедії “Горі від розуму”, направляючи на це весь свій розум, дотепність, зло, запальність і рішучість.

Тому оточення мстить Чацкому за правду, що ока коле, за спробу порушити звичний уклад життя. “Століття минулий”, тобто фамусовское суспільство, боїться таких людей, як Чацкий, тому що вони зазіхають на той лад життя, що є основою благополуччя цього суспільства. Минуле століття, яким так захоплюється Фамусов, Чацкий називає століттям “покірності й страху”. Сильно фамусовское суспільство, тверді його принципи, але однодумці є й у Чацкого. особи, що згадуються Це: двоюрідний брат Скалозуба (“Чин випливав йому – він службу раптом залишив…”), племінник князівни Тугоуховской. Сам Чацкий постійно говорить “ми”, “один з нас”, виступаючи в такий спосіб не тільки від своєї особи.

Так А. С. Грибоєдов хотів натякнути читачеві, що час “століття минулого” проходить, а йому на зміну приходить “століття нинішній”, сильний, розумний, утворений. Комедія “Горі від розуму” мала величезний успіх. Вона розійшлася в тисячах рукописних екземплярів ще до того, як була надрукована.

Передові люди того часу гаряче привітали появу цього добутку, а представники реакційного дворянства були обурені появою комедії. Що ж це – зіткнення “століття минулі” і “століття нинішнього”? Звичайно, так.

Нам коштовна гаряча віра Грибоєдова в Росію, у свою Батьківщину, і зовсім справедливі слова написані на могильному пам’ятнику А. С. Грибоєдова: “Розум і справи твої безсмертні в пам’яті росіянці”.