У одній із перших своїх статей “Ранній Шевченко” (1933) Є. Маланюк писав, що геній завжди прямує до найповнішого розкриття своєї особистості, до створення власного “космосу”. Тому і живе часто відразу в кількох добах і йде в кількох напрямках. Ці слова можна віднести й до самого Маланюка, який, хоча і був поетом глибоко автобіографічним, але його світогляд, філософію творів важко убгати в чітко окреслені рамки.
У назві ранньої збірки “Стилет і стилос” (1925) Євген Маланюк одночасно і об’єднав, і розділив ці різні поняття. Стилет
Його стихією була боротьба, рух, дія, порив, степи і простори, а в житті і в творчості важило одне – воля і характер. Він кидає виклик “брутальному” й “темному”, розбиває “слизьку людську площину”. Життєвий і творчий шлях Маланюка не був укритий квітами, та він ніколи не зламувався, не переживав криз, творчих зривів чи довгих мовчань.
Поезія
І ти, нащадче мій, збагнеш,
Як крізь тисячолітній порох
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій стилос
І стилосом бував стилет.
(“Напис на книзі віршів”)
Вийшовши на поетичне поле, Маланюк бачив перед собою два шляхи: на одному поклоніння красі, яка вабить сном солодких таємниць, а на другому – безмежні простори і галас бою. Він поєднав у своїй творчості обидва ці шляхи. Є. Маланюк увійшов у літературу як “залізних імператор строф”, “гладіатор нещадних рим”, “тверезий варяг”, завжди суворий і зосереджений. Але в першій його збірці “Стилет і стилос” ми бачимо, що перед нами постає поет з чистим і дуже вразливим серцем. У творі “Мартівські іди” він пише про приреченість людства:
Регоче сатана,
Що злом стає добро і винний знов невинний,
І ядом осені отруєна весна.
Але для Маланюка незаперечним стає доказ:
І все ж таки: в началі було – Слово!
І все ж таки начальний дух – любов!
(“Істотне”)
По-різному сприйняли критики збірку Маланюка “Стилет і стилос”. Дехто вважав, що твори аж занадто сухі, у них відсутні живі соки творчих сил. Але це був перший дарунок української еміграції українській літературі.
Ця книга засвідчує висоту й самоту талановитого вигнанця – Євгена Маланюка.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)