У поетичному доробку Г. С. Сковороди певне місце посідають байки. Великий філософ високо цінив жанр байки, вважаючи, що вона у “смішній своїй шкаралупі” містить зерно істини. Його цикл “Байки Харківські” складається з тридцяти творів, написаних у 60-70-х роках XVIII століття. Частину він написав після того, як залишив Харківський колегіум.
Писав байки, усамітнюючись поблизу Харкова в лісах, полях, садах, селах і пасіках. Решту (15 байок) було написано в селі Бабаях. У своїх байках Сковорода підносить дружбу, любов, розум та позитивні людські
Ці якості – розум, знання, працьовитість, чесність, справедливість… Г. Сковорода підніс вимогу самовдосконалення в ідеї “сродної праці”, тобто такої праці, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Ідею “сродної праці” розвинув він в одній з найцікавіших своїх байок “Бджола та Шершень”. Разом із тим байка є засобом протиставлення трудящих і нероб. Шершні – паразити, “що живуть крадіжкою чужого”,
Шершні – це люди, які дивляться на науку тільки як на засіб власного збагачення, які не хочуть бути корисними людству. Сковорода гостро викриває їх, протиставляє їм бідних, тих, що не в розкоші, а в праці для людства вбачають сенс життя, для яких праця є природною потребою. Великий філософ узагалі учив, що труд є основою всієї “машини” життя, і прославляв людей праці, як “трудолюбствующих”, чистих серцем. їм протиставляв він представників панівної верхівки, як звірів, зміїв, що мають серце, жадібне до золота, “люблячих мудрувати про одні гаманці й чемодани”.
Байками найбільше, можна вважати, допік він володарям своєї доби. Напевно, багато з цих творів народжувались під час розмов із селянами – у такий спосіб Сковорода повчав їх. Так, наприклад, байки “Ворона і Чиж”, “Діамант і Смарагд”, “Баба та Гончар” висловлюють думку, що про людину слід судити не за зовнішньою оболонкою, а лише розібравшись у її серці. Сковорода – патріот, який прославив героїчне минуле і народного героя Богдана Хмельницького.
Він мріяв про краще майбутнє рідної землі. У притчах “Вдячний Еродій” та “Убогий жайворонок” Сковорода, як і передові російські письменники XVIII століття (Фонвізін, Повиков та ін.), висміює дворян, які виховують дітей за допомогою вчителів-іноземців (німців, французів). Картаючи раболіпство панів перед іноземщиною, він обстоює виховання на народних засадах, зазнаючи, що в природі народу закладені ті здобутки, які має пати виховання, тільки їх не видно, як вогню в кремені. “Не шкодуй руки, – говорить Сковорода, – і вдар кресалом, і викрешеш погонь у себе вдома, й не ходитимеш по сусідніх хатах вклонятися її просити: позич мені вогню”.
Чимало сюжетів байок Сковороди цілком оригінальні, є також своєрідні варіації на вже відомі твори українських попередників, а деякі створено на езопівські сюжети (“Жайворонки”, “Гній і Діамант”). Сковорода сам указує на джерела: “За казкою мудрого Езопа”, “Той самий гній, у якому колись Езопів півень вирив коштовний камінчик”. Отже, головний зміст байок та притч Г. С. Сковороди полягає в проповіді високих етичних істин, осуді моральних аномалій, викритті негативних явищ у соціальному житті тієї епохи.
Створенням серії байок, які відзначаються оригінальністю, високими ідейними та художніми якостями, Сковорода збагатив цей жанр.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)