Заум (рос. заумь) – один із версифікаційних прийомів російських кубофутуристів, який полягав у розчленуванні поетичного мовлення на фонемні складники з наступним їх довільним сполученням під впливом певної ритміки. Термін з’явився на початку XX ст. (О. Кручених, В. Хлєбніков, В. Каменський та ін.), спроба його теоретичного обгрунтування була в книзі “Апокаліпсис в російській літературі” (М.,1923).
3. приковує до себе увагу і сучасних прихильників авангардизму (“Авангардисти Тифліса”. – Венеція, 1982). Вони диференціюють чистий
Зразки його наявні у доробку М. Семенка, Гео Шкурупія, А. Чужого та ін. Звертався до 3. й М. Бажан:
Мене зелених ніг
Тіл тюль люля хміль.
Це приклад вірша-конгломерата, складеного впереміж із звичайних реалістичних, заумних
Лю
Льоль
Лієллі лієллі
Канц канц.
Ае еа ео леллі
Бумеранг бумеранц
Тфуїті твіті лю.
Досвід своїх попередників використовують сучасні неоавангардисти (“Бу-Ба-Бу”, “ЛуГоСад”, “Пропала грамота” та ін.), поєднуючи 3. із граматичними формами, як, скажімо, Н. Гончар:
Чулення
Роз-о-зне
Розпука пуп’янка п’янка?
Яка різниця?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)