Нова генерація

“Нова генерація” – літературна організація, третя модифікація об’єднань українського “лівого фронту” мистецтв (УкрЛІФ). Першою була асоціація панфутуристів (Аспанфут), що діяла з 1922 у Харкові та Києві на чолі з незмінним лідером і теоретиком М. Семенком. У своїх деклараціях, маніфестах, платформах, що друкувалися у збірниках “Семафор у майбутнє”, “Катафалк мистецтва” (1922), проголошувала кінець “буржуазного мистецтва”, деструкцію як “мистецтво переходової доби”, після якої настане час для синтезу, для створення

іншого мистецтва, яке поєднуватиме в собі “умілість, штуку, метамистецтво”. Через деякий час Аспанфут перейменувався на АСКК, тобто Асоціацію комуністичної культури, що діяла в 1924-25 (зб. “Гонг Комункульта”, “Гольфіптром” – 1925), але, “упершися у відсутність кваліфікованих кадрів”, уже в тому ж 1925 пішла на об’єднання з “Гартом”, який і сам під впливом літературної дискусії почав руйнуватися…

У цей час АСКК замість закликів до деструкції висуває потребу конструкції – утворення “лівої прози”, закличної поезії, кіножанрів. “Н. г.” утворилася 1927 у Харкові, Києві

та Одесі навколо журналу з однойменною назвою. Крім давніх адептів футуризму – Гео Шкурупія, Гео Коляди, Л. Недолі, до організації увійшли молоді поети, белетристи, критики – О. Близько, В. Вер, І. Маловічко, “Л. Зимний, Едвард Стріха (К. Буревій), О. Мар’ямов, О. Полторацький; художники В. Меллер, Дан Сотник, К. Малевич, кіномитці – С Тасін, О. Перегуда та ін.

У новій декларації “Платформа й оточення лівих” “Н. г.” вказувала на свій спадковий зв’язок з попередніми об’єднаннями, дещо модернізувала свою програму, пропагуючи теорію й практику авангардистських течій у мистецтві, борючись з “національною обмеженістю”, “назадництвом”, виступаючи під прапорами інтернаціоналізму, вбачаючи своїх союзників у ВУСППі, “Молодняку”, “Березілі”, а опонентів – у ВАПЛІТЕ та “неокласиках”. “Н. г.” і далі поставала проти класичної спадщини, національних традицій. Художня практика її представників концентрувалася навколо агітаційно-пропагандистських жанрів, що обслуговували потреби офіційної ідеології. Протягом наступних трьох років (1927-ЗО) організація ще двічі змінювала назву: Всеукраїнська спілка комуністичної культури (ВУСКК, 1929), Об’єднання пролетарських письменників України (ОІШУ, 1930).

У січні 1931 під натиском “консолідаційних заходів” з боку компартії організація змушена була “самоліквідуватися”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Нова генерація