“Кривава”, “попалена”, “розбита”, “порубана”, знедолена, в загравах пожеж – такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники! У кіноповісті “Україна в огні” Довженко засуджує фашизм. Засуджую і я носіїв коричневої чуми.
Вони викликають у мене ненависть і презирство.
Україна – це передусім українці. У повісті вони змальовані працьовитими, винахідливими, терплячими, співучими та мужніми. Ллє не всі.
Ось Павло Хутірний став
Довженко створив величні й прекрасні жіночі образи. Усі вони уособляють образ України. Це і Берегиня роду Тетяна Запорожець, її дочка –
Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха та ін. Олеся- найближча серцю автора.
Вона глибоко переживає окупацію. “Ой, Боже мій! Що ж воно буде з нами?” – вигукує вона. З “нами” – це з родом, рідним селом, усією Україною. Скільки горя перенесла ця дівчина! Постаріла, посивіла, але залишилася прекрасною душею.
До останнього молилася вона за свого Василя. І діждалася його.
Образ Христі – найтрагічніший
Образ України доповнюють чоловічі персонажі. Це славна родина Запорожців, які втілюють мужність і силу українського народу. Цс славні козаки-запорожці: Кравчина, Товченик та інші воїни.
У своєму творі О. Довженко засуджує війну, окупацію, а також евакуацію. Бо хіба не злочин залишати землю на поталу ворогові? Тільки морально слабкі люди здатні були на це.
Вони “дременули туди, де спокійно жити”. І не зрозуміти їм, як багато важить для них земля, хата, могили дідів і прадідів. Я теж зневажаю втікачів, серед яких був і Лиманчук.
Повість прочитано до кінця. Але не зникає з моєї уяви жах війни, жах, про який “не забудуть і потомки в віках”. Бо пережив народ велике горе. І загоїти рани не можна так швидко.
Потрібен час, який вилікує.