Аналіз кіноповісті “Україна в огні”

Коли О. Довженко опинився на фронті, його вразило те, що побачив він там. Незабаром з’явилися його безсмертні твори “Стій, смерть, зупинись”, ” Мати “, ” Воля до життя “, ” Україна в огні ” та інші, у яких автор засуджує війну, змальовує її страхіття й оспівує героїзм бійців, учорашніх мирних трудівників. Свій біль за долю народу й возвеличення його безсмертного подвигу, свій великий гнів до фашизму, до загарбників О. Довженко переніс у кіноповість ” Україна в огні “.

Вона охоплює найтяжчий і найтрагічніший період

Великої Вітчизняної війни – її початок, чорні дні евакуації, відступ. Сюжетною основою є історія, чи точніше, доля сім’ї Лавріна Запорожця. Повість починається спокійно-величною картиною родинної вечері. Та в цю мирну картину раптом вривається війна із зойком матері: “Ой діточки ж мої, діточки”,- розноситься палаючими містами й селами.

Майже одразу ми опиняємося в окупованому селі, бачимо знущання фашистів над населенням, принизливе поводження з людьми. Письменник не ідеалізує людей, а показує з усіма їх вадами. “Довгі відходини, сум і горе важких утрат пригнобили всіх,- пише він.- Душі у людей були малесенькі,

кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя”. Навіть те, що їх запрягають у плуг, наче коней, не пробудило в них злості, на що сподівався Запорожець. Поліцай, їхній же односелець, топче ногами хліб, який жінка передає полоненим, наступає їй на руки й ніхто не зупиняє його.

Та епізод за епізодом письменник показує, як все ж формується в душах людей ненависть і вони зріють для опору.

У повісті ми бачимо страждання народу, його героїчні зусилля в боротьбі із загарбником. Та, мабуть, найбільшою трагедією війни є трагедія жінки, яка залишалася в окупації. Убивства, гвалтування, спалені й зруйновані домівки, голодні діти, і, зрештою, похоронки – усе це лягло на її тендітні плечі.

Трагічна доля Христі й Олени, яких відправили до Німеччини. Вони неодноразово втікали, але кожного разу їх ловили, били, гвалтували й знову пхали у вагон. Олеся все ж тікає від хазяїв, пробирається додому й воює в партизанському загоні.

Христя ж, знесилена знущаннями й поневіряннями, знаходить притулок і захист в італійського офіцера, ставши його дружиною. Та хоч і повернулися вони після перемоги додому, долі їх понівечені. Крім того й тут, на Батьківщині, вони зазнають знущань з боку влади.

На суді ці жінки кидають звинувачення війні, що принесла їм стільки горя, і уряду, який замість того, щоб допомогти, ще й судить їх не знати за що.

Багато трагічних подій змалював О. Довженко у своїх творах. У них ми бачимо й героїчних бійців, і відступників, що зламалися, не витримали випробування війною, і покалічених солдатів, і горе матерів, жінок, які не дочекалися синів, дочок, чоловіків, дружин, і знищені й зруйновані села й міста. Усі ці сторінки таврують війну, засуджують її, як жахливе породження людського “генію” й закликають не допустити повторення цього страхіття. Символічно звучить кінець повісті: Олеся та Василь, яких війна відразу після зустрічі й зародження їхнього кохання розводить різними дорогами, переживши всі негоди війни, нарешті зустрічаються… їхнє кохання перемогло все. Любов вічна, як вічний світ.

Тож збережімо їх від лихоліть війни,- ніби говорить цим О. Довженко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз кіноповісті “Україна в огні”