Коли О. Довженко опинився на фронті, його вразило те, що побачив він там. Незабаром з’явилися його безсмертні твори “Стій, смерть, зупинись”, ” Мати “, ” Воля до життя “, ” Україна в огні ” та інші, у яких автор засуджує війну, змальовує її страхіття й оспівує героїзм бійців, учорашніх мирних трудівників. Свій біль за долю народу й возвеличення його безсмертного подвигу, свій великий гнів до фашизму, до загарбників О. Довженко переніс у кіноповість ” Україна в огні “.
Вона охоплює найтяжчий і найтрагічніший період
Майже одразу ми опиняємося в окупованому селі, бачимо знущання фашистів над населенням, принизливе поводження з людьми. Письменник не ідеалізує людей, а показує з усіма їх вадами. “Довгі відходини, сум і горе важких утрат пригнобили всіх,- пише він.- Душі у людей були малесенькі,
Та епізод за епізодом письменник показує, як все ж формується в душах людей ненависть і вони зріють для опору.
У повісті ми бачимо страждання народу, його героїчні зусилля в боротьбі із загарбником. Та, мабуть, найбільшою трагедією війни є трагедія жінки, яка залишалася в окупації. Убивства, гвалтування, спалені й зруйновані домівки, голодні діти, і, зрештою, похоронки – усе це лягло на її тендітні плечі.
Трагічна доля Христі й Олени, яких відправили до Німеччини. Вони неодноразово втікали, але кожного разу їх ловили, били, гвалтували й знову пхали у вагон. Олеся все ж тікає від хазяїв, пробирається додому й воює в партизанському загоні.
Христя ж, знесилена знущаннями й поневіряннями, знаходить притулок і захист в італійського офіцера, ставши його дружиною. Та хоч і повернулися вони після перемоги додому, долі їх понівечені. Крім того й тут, на Батьківщині, вони зазнають знущань з боку влади.
На суді ці жінки кидають звинувачення війні, що принесла їм стільки горя, і уряду, який замість того, щоб допомогти, ще й судить їх не знати за що.
Багато трагічних подій змалював О. Довженко у своїх творах. У них ми бачимо й героїчних бійців, і відступників, що зламалися, не витримали випробування війною, і покалічених солдатів, і горе матерів, жінок, які не дочекалися синів, дочок, чоловіків, дружин, і знищені й зруйновані села й міста. Усі ці сторінки таврують війну, засуджують її, як жахливе породження людського “генію” й закликають не допустити повторення цього страхіття. Символічно звучить кінець повісті: Олеся та Василь, яких війна відразу після зустрічі й зародження їхнього кохання розводить різними дорогами, переживши всі негоди війни, нарешті зустрічаються… їхнє кохання перемогло все. Любов вічна, як вічний світ.
Тож збережімо їх від лихоліть війни,- ніби говорить цим О. Довженко.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)