Забіла Віктор Миколайович “Два вже літа скоро пройде…”

Два вже літа скоро пройде, Як я закохався; Якби знав я своє горе, Лучче б був не знався Я з тобою, дівчинонько, То б не знав і муки, Не знав би я, як то любить, Не знав би і скуки. Як не бачу тебе тиждень, То за год щитаю; А побачу, і то тяжко, Що казать не знаю. Сказать тобі, що я люблю – Ти скажеш: “Я знаю”, – Назвать тебе голубкою – Я долі не маю: Бо якби звав голубкою, То вже б і своєю. Не буть тобі, дівчинонько, Ніколи моєю; Тяжко мені се казати, Не моя в сім воля, За що ж мене так карає, За що злая доля?

Тяжко мені жить на світі, Тяжко, як без роду!

Хіба ж себе отруїти Або з камнем в воду? Годів два назад, не більше, І я був моторний, Шабля збоку, кінь гусарський, Що як в’юн проворний. Рижий мастю, очі чорні, Як сонце сіяє, Із-під копит іскри скачуть, Як вихор літає, – Як Палій, і я у полі На нім красувався, Був щасливий і веселий І з горем не знався.

Було, зарже підо мною, Сам весь затрясеться, Півгодини не постоїть, Хропе, скаче, рветься; Отак серце моє бідне В грудях в мене б’ється! Отак воно, нещасливе, У ніч і в день рветься. Кінь же скаче, що веселий Да горя не знає; А серденько, що нудиться, Да щастя не має. Сяду, було, я на нього, Щоб погарцювати.

Не було і

в думці в мене, Шоб так горювати. Тепер і сам я не знаю, Що буде зі мною, Мучусь, мучусь і скучаю Серцем за тобою. Чому мені люта доля Ні в чім не пособить, За що мене, бідолаху, Із ума ізводить?

Нащо ж було мені тебе Да так полюбити? На те хіба, щоби віку Собі вкоротити? Бо я кріпко, дуже люблю, Не можна вже більше; І чим дальше, і чим дальше, То все мені гірше!.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Забіла Віктор Миколайович “Два вже літа скоро пройде…”